Глібов Леонід Іванович Цікавий

Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно – весело й робилось… От як надвечір сонечко схилилось, Мій Влас полуднувати сів. Глядить – щось їде по дорозі…

Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається – аж то Кіндрат, Всесвітній кум і сват. – Здоров, Кіндрате! – Влас гукає.- Куди се бог носив?

– А на базар пашню возив,- Кіндрат йому мовляє. – Що ж,- Влас пита,- чи справивсь молодцем? – А бач, вертаюсь порожнем…

Та що балакать нам про теє… Ось попитай, що бачив я! І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, Що

тільки в казці розказать. Дивлюся – люди аж кишать…

Що, думаю, за чудасія?! Покинув віз коло Гордія, А сам побіг, щоб поглядіть… Всі кажуть: треба заплатить.

Віддав я копу – ніде дітись… Та вже ж було на що й дивитись: Яких я бачив там звірюк, Довготелесих та страшних гадюк, Комашечок… А овечата? Подивишся – аж сміх бере: Такі малесенькі, як кошенята…

Хоч німець грошики й дере, Та вже ж і диво, пане-брате! – А бачив бугая, Кіндрате? – Питає Влас,- учора був У городі наш титар… З ним їздив і Микола-писар…

Од них я чув, Що є бугай над бугаями, Неначе добрий віз з снопами… – Який бугай? Я бугая Не вгледів якось, пане-брате…

– Овва! Такий же ти, Кіндрате!

Таких Кіндратів бачив я,- Уміють добре прибрехати… Та цур їм! – лучче не чіпати…

1859.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Глібов Леонід Іванович Цікавий