Щоб хуторну хандру прогнати, Один вигадливий Панок Задумав до себе розумних наскликати І світом мудрості розбуркать свій куток. На раду він покликав Кума, Бо між розумними то був найкращий цвіт: Він і мовчить розумно, і розумно дума, Бо знав людей і бачив світ. Приїхав Кум – і почали судити: – Отак і так,- Пан каже,- хочу я; Чи буде бобу решето, скажи ти? Чи гарна вигадка моя? – Цікаве діло!
Що й казати! – Промовив Кум.- Гаразд придумав ти; Хоч не багатечко, а можна назбирати, Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати… Ось нум лічить, чи прийдеться
А от і проминув ти Сліпченка Данилу! – Цить,- каже Кум,- я не збрешу; Не торохти, сховай слова завзяті, Скажу я нищечком, бо піч у хаті…- Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу… – Хіба! – промовив Пан і засміявся.- Покличемо і Силу, коли так… Розумний, Куме, ти удався!
Куди не поверни – мастак.- Як радилися, так і сталось; Як квіточка, надія розцвіла; Хоч небагатечко гостей зібралось, А все ж бесіда гарная
– От тобі й на! – хто-небудь пристидить.- Розумних кликали і дурня приліпили, Правенько почали та й покривили…- Та годі вам, мовчіть! Тут сила не в тому, що дурень Сила, А в тім, що гроші – сила.
[1892].