Був ясний день, веселая година; Раділи і садок, і поле, і долина; Під лопухом у ямці Жук сидів І сам собі тихесенько гудів, Що день йому обрид, кругом усі товчуться, Що дуже сонечко і світить, і пече: І гаряче, і боляче, І боязко йому, сліпуючи, поткнуться, Бо день не на добро, а на лихо зведе… Аж дивиться – Бджола між квітами гуде, То на одну присяде, то на другу. Щоб трошечки свою розважить тугу, Жук, сміючись, озвавсь: – Здоровенька була! І добренько, що в гості прибула; А що, комашечко, ще долю веселеньку Потішимо, не помремо? – Хвалити бога, живемо
Побачив би, як все цвіте, радіє. – Не хочу,- каже Жук,- і голова здуріє, Аж зелено в очах від сонечка того; Нам краще, як нема його, І хоч би не було – байдуже… Тобі я, Бджілочко, дивуюсь дуже І, коли хочеш, раду дам: Умієш мед робить – і знай свою науку, А то ще нате, мов, і вам,- Чому не брать таку солодку штуку!
Цікава дуже ти, нічого не минеш, Усяку квіточку перебереш, І треба, і не треба, Коли б змогла, поперлась би до неба. – Змолов ти, Жучку, недоладну річ,- Бджола йому сказала,- Твою головоньку покрила темна ніч, І світу божого вона не розпізнала.
Собі нічого і нікому; Цілісінькую ніч гайсаєш по-дурному, А блисне світ – ти лобом у вікно, Не розуміючи, нащо і що воно… Шкода з тобою розмовляти, Даремно час теряти,- Ти – Жук, а я – Бджола, Прощай! – і загула. – Куди тобі!
Яке казання вдрала,- Промовив Жук.- Розумна дуже стала!
Так недотепний, темний чоловік Недолюбляє ясної освіти, Бо, як той Жук, до темноти привик; А дай йому хоч зернятко просвіти, Не буде він, як Жук, гудіти, У його загуде, як Бджілочка гула, Розумна правда і хвала.
[1891].
(2 votes, average: 5.00 out of 5)