– Куди се ти, кумасенько, біжиш? Даєш, неначе з ляку, драла,- Гука Ховрах,- ні на що не глядиш, Мене б то й не пізнала! – Ох, голубе! – Лисиця застогнала,- Бодай би вже й не жить, Як отаке терпіть!
– Що ж там таке? Яка причина? – Ховрах допитує куму. А та йому: – Напасть мені! Лиха година! Як кумові свому, Скажу тобі усе по дружбі: Оце я, бач, була на службі…
Наставили мене суддею до курей, Я їх кохала, як дітей; Всьому порядок подавала; І не доїм, і не досплю; Усе було труджусь, роблю – Аж з тіла спала. Всі добрість бачили мою, Бо всі жили,
А що ж за те кумі твоїй? З очей прогнали!!. Боже мій!
За що, про що і за якії вчинки? От, справді, світ тепер який Бридкий!. А все се лихо брехні діють. Як здумаю – печінки тліють! На мене хтось та набрехав (Бодай би той добра не знав!), Що я хабарики лупила…
А щоб я, куме, хліб так їла, Коли хоч шаг з кого взяла, Коли хоч раз душею покривила! Скажи, чи я ж коли така була, Щоб сії капості робила? – А що ж, кумасенько моя,- Ховрах мовляє так Лисиці,- Був гріх,- частенько бачив я У тебе пір’ячко на пиці…
Бува, у службі чоловік Все стогне, каже: жити важко! Неначе
А потім бачиш – той бідняк – Хто його зна, коли і як – Землі накупить, хазяйнує; А далі так собі панує, Що на!. У суд не йти брехать, А як утерпіть, не сказать, Як той Ховрах мовляв Лисиці, Що видко пір’ячко на пиці?.
1853.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)