Глібов Леонід Іванович Танці

За тридев’ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев – король силенний, Такого не було ніде – Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб’є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього було доволі: Вовків в лісах, зайців у полі І птиці повно у гаях Такої і такої, І риби всякої, великої й малої, В озерах і ставках.

Хороший, тихий край; усі розкошували І добре крали. У короля служив і Лис; Він над озерами був старшиною,

Щоб не орудовав ніякий біс Над королівською водою. Лукавий Лис – усюди Лис; Не раз про його, може, чули,- Дотепний, мудрий, як той біс, Куди б його не повернули.

З одним рибалкою він дуже подружив, Хоч перед другими пиндючився спесиво, Рибалка рибку дбав і у мішках носив, А старшина товстів і багатів на диво… Раз ласуни, як водиться у них, Поснідать добре захотіли; На сковороду положили Десятків два карасиків живих; Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись; Вони і в голову собі не покладали, До чого дожились. Якраз в той час король там опинився.

– А що,- питає він,- тут діється у вас?

– І на рибалку страшно подивився…- Се хто такий? Чого прибув до нас? – Се,- каже Лис,- се мій… Письмоводитель…

– На біса! – Лев ричить.- Де взявся, відкіля? – Сусіднього села покорний житель, Не бачив зроду короля,- Промовив Лис і зирк на таганочок, А там карасики шкварчать, Справляють бідненькі таночок, Аж хвостиками ляпотять. – Що ж то таке? – про рибу Лев питає. Лукавий Лис поважно докладає: – Великий господар! Се безголоса твар Пред королем своїм ликує, Радіє і танцює…

– Чого ж се на сковороді,– Допитується Лев,- а не в воді? – Лис засмутивсь і ледве дише… – Дозволив я, щоб їм було видніше Побачить відсіля Ясновельможнішого короля! – Нащо ж вогнем печеш?.

Брехнею припахає! – Лис тільки хвостиком виляє… Лев витріщивсь на старшину І заричав ще дужче: – Ну?! – А той круть-верть, неначе у капкані: Мовчить, язик прилип к гортані; Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає – чи ніч, чи день… – Так от як ви!

Мошеники! Поганці! – Лютує Лев.- Видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! – І він обох на землю повалив… Чи так-то воно ждалось, А он як склалось! Карасикам сердешним довелось На сковородці танцювати, Зате ж і сим тепер пришилось У короля під лапами співати.

Так їм і треба, бісовим синам! Не все ж терпіть і карасям.

Щоб, розбалакавшись, не влізти “в проволочку”, Я швидше ставлю точку.

[1890].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Глібов Леонід Іванович Танці