Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубата знала, Чого хвостатий кум бажав: До берега частенько припливала І щиро куманька свого Карасиками шанувала, А Кіт і не цуравсь сього, Бо жирная мишва вже приїдаться стала. Раз каже Щука так йому: – Возьми мене мишей ловити.- Дивуючись, кум глянув на куму Та й засміявсь:- Надумалась дуріти! Не навтішаєшся таким добром; Карась і сам у рот тобі ускочить, А хитрая мишва так іноді морочить, Що треба буть мудрованим Котом, Щоб висидіть, неначе неживому, І оком не моргнуть; Буває, що всю ніч стрибаєш
Піду-бо я! Хоч раз мене потіш.- Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома І зачинились у коморі. Кіт на полицю зараз же стрибнув, Бо там давненько був, А Щука у куточку Сховалася за бочку. От перед світом Кіт довідаться біжить – Аж Щука без хвоста лежить: Прокляті пацюки одгризли. – Бач, серденько, в яку біду ми влізли!
Хвоста й нема… Ніхто не винен – ти сама,- Мурличе Кіт,- се справді штука! Ну, що ж його тепер робить?
У став мерщій пусти мене, мій друже, До світа тут не доживу… Хоч і нема хвоста – байдуже, Як-небудь попливу.- Побачив Кіт, що діло препогане, Що, може, і йому вона в пригоді стане,- Узяв куму на спину примостив, Поніс до ставу та й пустив. Пішла між рибами про неї всюди слава; Сміються всі, карасики найбільш: – Догралася!
Тепер мовчи та диш, Безхвостая проява!
На світі живучи, довіку вчись; Що наробила здуру Щука – Се всякому наука: Чого не тямиш – не берись.
[1891].