– Здоров, Василю, пане-брате! – Здоров, кумасю мій Кіндрате! – Чи ти ще там здоров та жив? – Ох, братику! – Василь завив,- Мого ти лишенька не знаєш, Що так питавші Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… – Оце бак лихо!
Глянь… Коли ж воно І як? – А так! Неділь вже, мабуть, з вісім буде – Святками до мене зібрались добрі люде. На бесіді вже, звісно, попились…
От як усі вже розійшлись,- Пішов я з каганцем до коней у повітку… Бодай би й не ходить!. Я, бачся, каганець усе ховав під
Як обхопило – Усе до цурочки згоріло; Сам трохи-трохи не пропав… Та се й тужу вже восьмую неділю… Бодай би я був не діждав!. Ти ж, куме, як? – Ох, не питай, Василю! І я чимсь бога прогнівив…
Колись я, братику, правесенько ходив,- Теперечки, дивись, до чого вже дожився! Зовсім калікою зробився!. До мене на святках наїхало гостей: Дядьки, брати та дехто із людей… Як милим гостям не радіти?. Уся кумпанія гарненько підпила…
Поліз у погріб я дулівки ще вточити (Дулівочка-первак – така смачна була!)… Щоб іноді з вогнем біди не наробити, Поліз я поночі,
Теперечки хоч плач не плач, Отак, як бач, На дерев’янці шкандибаю. – Дурні! – озвавсь до них Трохим,- Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім, Що в Василя все погоріло, А в тебе ногу ізломило! Погано п’яному і поночі, й з вогнем. – Так що ж його робити?
Не все ж ходить із ліхтарем!. – О, бити б вас обох та бити! Горілочки не треба вельми пити.
1853.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)