Старенька Миша горювала: Їй ніде, бідній, було жить, Головоньки на старість прихилить; Сама собі по світові блукала… Діток нема: були колись – Теперечки по світу розбрелись,- Одним одна зосталась мати. Пішла вона звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх Милості близенько. – Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти,- каже,- між панами, Та хто зна, що ще буде з нами: В пригоді, може, стану й я… – Хто?
Ти? – Лев заревів.- Така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла?.
Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла! – Злякалась Миша та притьмом Поміж травою, лопушком З переполоху почухрала – Туди-сюди – й з очей пропала. Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета якось і піймався.
Рвонув він раз – тенета не тріщать; Удруге, втретє – ні… Вже як не силкувався Як не ревів, Як не вертів, А все-таки не вивертівсь – зостався. Прибігли люди, узяли Зв’язали бідного та й повезли По ярмарках в залізній клітці На диво світові всьому (Видно, були німецькі митці!).
Прийшлося гірко бідному йому… Згадав про Мишу, що вона казала, Та й дума плачучи: “Якби вона була,
Скажу я, люди добрі, й вам (До казки приказка годиться, Хоч і панам): Не плюй в колодязь: пригодиться Води напиться.
1853.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)