Роль євангельського сюжету про відродження Лазаря в романі “Злочин і покарання”

Біблія в цілому й Новий Завіт, зокрема, займають зовсім особливе місце в романі Достоєвського “Злочин і покарання”. Це добуток по праву вважається шедевром навіть серед п’яти великих романів цього письменника. Він як би своєрідний епіцентр його творчості, у ньому закладені зерна всіх тих ідей, що будуть докладніше розроблятися в інших його добутках

У центрі “Злочину й покарання” поміщений епізод читання XI глави Євангелія від Іоанна про відродження Лазаря. Ця сцена формує навколо себе іншу тканину роману

Розкольників зробив злодіяння, він повинен “увірувати” і покаятися. Це й буде його духовним очищенням. Герой звертається до Євангелія й повинен, по думці Достоєвського, знайти там відповіді на його питання, що мучать, повинен поступово переродитися, перейти в нову для нього дійсність. Достоєвський проводить ідею, що людина, що зробила гріх, здатний духовно воскреснути, якщо ввірує в Христа й прийме його моральні заповіді

Образ воскресіння Раскольникова дійсно пов’язаний з євангельським оповіданням про відродження Лазаря Христом, що читає Раскольникову Соня. Сама ж Соня при читанні подумки порівнює його з іудеями, що були присутнім при здійсненні нечуваного чуда відродження вже, що смердить Лазаря, і ввірували в Христа. А наприкінці роману, коли Соня видали супроводжує Раскольникова, що отправились у свій хресний шлях – добровільно зізнатися в доконаному їм злочині й понести відповідне покарання, головний герой явно зіставляється із Христом, за яким на Його хресному шляху видали випливали дружини-мироносиці

Тобто виходить, що Розкольників роману втілює відразу три персонажів: і самого Лазаря, і сомневавшихся іудеїв, і навіть Христа. Злочин і покарання – лише незначна частина євангельського сюжету. Роман закінчується в той момент, коли “вийшов померлий” і Ісус сказав: “розв’яжіть його; нехай іде”.

Останні слова, прочитані Сонею Раскольникову – уже не про романний сюжет, але про вплив, що повинне бути їм зроблено на читачів. Недарма ці слова виділені Достоєвським курсивом: “Тоді багато хто з іудеїв, що прийшли до Марії й бачили, що створив Ісус, увірували в Нього”.

Для Достоєвського використання біблійних міфів і образів – не самоціль. Вони служили ілюстраціями для його міркувань про трагічні долі миру, Росії й людської душі як частини світової цивілізації. Станом відродження всього цього Достоєвський уважав звертання до ідеї Христа.


Роль євангельського сюжету про відродження Лазаря в романі “Злочин і покарання”