Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві не абищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має. Млин у Мірошника був водяний.
Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що не гаразд за діло брався; А інший раз Буває дорогий і час. Вода раз греблю просмоктала… Ну що ж! Узять би й загатить. Так ні!
Мірошник спить та спить. Вода ж біжить… ще більш прорвала; Хомі й за вухом не свербить. Хто йде, мерщій у млин загляне: – Ой, Хомо, Хомо, схаменись! Он скоро вже й води не стане; Піди лиш, брате, подивись! – А він їх слуха щось не дуже: –
Річка – не калюжа; Води ще стане на ввесь вік! – З Хоми сміються добрі люде: – Тоді побачимо, як буде,- Дурний ти, Хомо, чоловік! – І справді сталось, як казали: Вода зійшла – колеса стали. Злякавсь Мірошник та й біжить Притьмом до прірви, щоб гатить. Курей тим часом із десяток Прийшло напитися води. Уздрів Мірошник сих паньматок: – Бач, капосні!. – кричить,- куди!
У мене й так води немає, Ще й ви сюди?! – І зо зла палицю хапає… Шпурнув – та й всіх курей побив. А млин стоїть, хоч прірву й загатив; І що робити — не втямає…
Ні з чим зостався мій Хома: Води нема й курей чортма.
На світі є такі пани: Без діла сотні всюди сують, А за недогарок вони Людей і лають, і мордують. (Вони се так, бач, хазяйнують!)… Та й диво, що у них Хазяйство піде все на сміх!
1853.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)