Веселий господар Дем’ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати. Вподобався йому найбільше Клим, Земляк хороший, що й казати, На все умів розумну раду дати, Усі дружили з ним.
Прийшов він раз обідать до Дем’яна, А у Дем’яна страва добрая була: І маслечко, і сало, і сметана,- Гаразд, як кажуть, піч варила і пекла. Поставили на стіл вареників макітру І пляшку – свашку всіх мирян. – А нум, мірошнику, молоть без вітру,- Сказав, шуткуючи, Дем’ян.- Попереду підмажемо колеса, Щоб
– Ану,- озвавсь Дем’ян,- потіш мене, мій друже! Ось глянь, вареничок бокастенький який… – Хіба один…- промовив Клим ліниво, Посилкувався і змолов. – От бач, один проліз щасливо – Ну, ще! – Дем’ян благає знов. – Ой, схаменися, друже
Не силуй, братику, бо утечу! – Нехай наш ворог утікає! – Дем’ян товче своє.- Он на весіллі тісно як буває, А прийде старшина – і місто є… Щоб вовка ми у лісі не боялись – Голубчику, ковтни ти старшину!.- Мірошники зареготались.
– Для тебе,-каже Клим,- ковтну.- І ще ум’яв один вареник. – Ну, се вже,- каже,- побіденик, Всі заставки запер, Хоч хто не влізе вже тепер. — А може, хоч звершечку ляже? – Дем’ян йому лукаво каже, Вареничок узяв І на тарілочку поклав.
– Послухай,- каже Клим,- ти справді Вже глузуєш! Схотів, щоб я п’ятами накивав?. – Тривай! – гуде Дем’ян.– Недобре шеретуєш!- І хапнув Клима за рукав…
Схопився Клим і дременув із хати І у Дем’яна годі гостювати. І переказував Дем’ян, і сам просив, А Клим і слухать не хотів.
Се байка вам, писаки, Письменства рідного невдатні раки! Не пхайте через лад тулеників своїх, Коли не хочуть їх, Коли, мовляв, дороги їм не гладять, Бо часом і вони завадять І одіб’ють мирян, Як ті вареники, що пхав Дем’ян.
[1892-1893].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)