Глібов Леонід Іванович Тінь і Хлопчик

Раз на лужку проворний Хлопчик грався, Побачив Тінь свою і засміявся; “От зараз,- каже,- я її вловлю, На шапку наступлю, Незчується і не вгадає…” І, як метелик, Хлопчик полетів, А Тінь попереду, неначе утікає, Щоб не вловив. Женеться Хлопчик дужче, прудче, А Тінь ще лучче,- Ніяк не дожене, Бо, сказано, мале – дурне. Біг Хлопчик, біг, удовольнився, Далеко бігти не схотів, І верть назад – як м’ячик покотився, Задихався, почервонів. Неначе пташка в клітці, б’ється Маленьке серденько його…

Коли глядить – а Тінь за ним женеться, Мов

ловить дратуна свого. Знов Хлопчикові закортіло. “Ні,- каже він,- мене не доженеш! От я вернусь, на тебе кинусь сміло, Тоді вже не втечеш!” Плиг… плиг… і знов повітрилась робота, Дуріє молода охота, Ганяв, ганяв, – І не піймав; Розсердивсь він на ту дурницю І покотився на травицю, Оддихать трошки, переждать.

Тим часом сонечко за хмарку закотилось, І Хлопчикові знов побігать захотілось, І знов він став шукать, Усюди розглядать, Туди-сюди головку повертає, Де ділась тінь – і не вгадає.

Як тая тінь, так щастя між людьми, І бачили, і знаєм ми, Біжить воно за тим, хто не шукає, А той, хто хоче, не піймає.

[1892].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Глібов Леонід Іванович Тінь і Хлопчик