Раз на вікні, у панському будинку, Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку, Або на лапки морду клав. Якраз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав І думав: “Бач, яким він паном, Ледачий Цуцик, став”. – Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? – Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь. – Се ти, Бровко?.
Чого-бо так гукаєш? – Промовив той.- Аж я злякавсь… Ну, як же ти там поживаєш? – Нащо питать!
Либонь, не знаєш Собачого життя мого? – Сказав Бровко.- Далеко до твого… Живу собі, бо треба
– Ет, реп’яхами дорікаєш! – Сказав Бровко.- А пам’ятаєш, Як у пекарні був щеням?
– Дурний Бровко! Не розумієш,- Звиняй, що так кажу,- Я те роблю, чого ти не зумієш: На задніх лапках я по-вченому служу. – Щоб ти сказивсь! – Бровко собі шепоче, А вимовити не посмів, Бо Цуцик дуже запанів: Скубне й Бровка, коли захоче.
Бровко мовчить, і я мовчу, Води не сколочу… Вам сміх, мені гостинців в’язка. Чи гарна моя казка?
[1891].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)