Глібов Леонід Іванович Муха й Бджола

Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квітки подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов панночку яку… Побачила Бджолу близенько: – Добридень! – каже їй.- Оддиш хоч трохи, моя ненько, Сідай отут мерщій. – Та ніколи мені сидіти,- Одвітуе Бджола,- Вже час до пасіки летіти: Далеко від села.

– Яка погана,- Муха каже,- На світі доленька твоя: Раненько встане, пізно ляже…

Мені б отак – змарніла б я, За тиждень би головоньку схилила. Моє життя, голубко мила,- Талан як слід: Чи де бенкет, чи де обід Або весіллячко, родини,- Такої гарної години Ніколи не втеряю я: І їм, і ласую доволі,- Не те що клопоти у полі І праця бідная твоя! – На річ таку Бджола сказала: – Нехай воно і так; Та тільки он що я чувала, Що Муху зневажає всяк, Що де ти не поткнешся Або до страви доторкнешся,- Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь.

– Стару новинку,- каже Муха,- Десь довелось тобі почуть!. Запевне, дурень дурня слуха… Велике діло – проженуть!

Не можна в двері – я в кватирку Або пролізу в іншу дірку – І зась усім!

Нехай ся байка мухам буде, Щоб не сказали часом люде, Що надокучив їм.

[1864-1872].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Глібов Леонід Іванович Муха й Бджола