Бурмило Кундель вирвався на луг – На волі трохи погуляти, Бо остогид йому ланцюг, Обридло в курені лежати. Піткнувсь у чагарник… Коли глядить – Назустріч Вовк біжить. Бурмило витріщивсь і став брехати – Стій!- крикнув Вовк.- Чого свариться нам! Ось не дурій, дай покій ти зубам!
Я хочу щось тобі сказати.- Замовк Бурмило, бо злякавсь, А той до нього знов озвавсь: – Чим винен Вовк, що сіна не вживає, Трави не їсть, м’ясця бажає? А де ж того м’ясця узять? Не довелось Вовкам хазяйнувать, Так поневолі треба красти, Щоб не пропасти; Буває
Ти знаєш, що надумав я, земляче? Побратаймось, на заздрість ворогам! Не хочу знаться з вовчою бідою, Піду і я з тобою, І будем жити ми Братами між людьми.
– А що ж,- на се сказав Бурмило,- Хоч і диковина, а добре діло; Ми будем жити в курені; Спокійно і тобі, і веселіш мені; Тебе там будуть годувати, Бо знатимуть, що Вовк не хижий, свій… Ходім мерщій, Щоб часу не теряти.- Побачив Вовк на шиї ретязок, – Се що, пита,- у тебе за значок? – Бурмило став хвостом виляти. – Се,- каже,- щоб… ланцюг чіпляти…
Се, братику, погане діло; Ще не було Вовків дурних! – Похнюпився Бурмило, Стоїть ні в сих ні в тих; – Така вже,- каже,- доля наша! Аби, мовляли, борщ та каша – Поїв І гавкай на Вовків.- Вовк на Бурмила подивився І мовив: – Бодай би не діждать Тим ланцюгам бряжчать!. Прощай! – І в чагарник поплівся.
Дарма що Вовк, а добре розсудив, Неначе хто навчив, Що іноді з’їси і не доволі, Зате живеш на волі.
[1891].
(2 votes, average: 3.50 out of 5)