Задумала Мишва вчинить велике діло, Щоб слава загула про них По всіх усюдах, щоб вдивило Не то людей – котів дурних. Мишей до біса назбігалось. Чимало й Пацюків зібралось, Старих і молодих. От в кухві тій, що з борошном стояла, Уся громада посідала – Розслухать, що і як.
Найстаршенький Пацюк мовляє так: – Оце зібрались ми, панове громадяни, Про от що розсудить: Пора б і Мишам в світі жить Так, як живуть усі миряни. А для того нам треба положить: Щоб був порядок в кожнім ділі – Збирати раду щонеділі… Чи так, чи, може, як?.
– Розумне
– Так тому й буть! – усі гукнули.- Так!. Куцих не пускать!.- Мишва таку приміту знає: У кого довший хвіст – той розум більший має А хто свій хвіст ізбув, Той дурнем всюди був – Чи то в якій-небудь пригоді, Чи на війні, чи у поході. От через тиждень, в темну ніч, Справдилась Пацюкова річ: Була між ними перша рада. Зібралася як слід уся громада; Посіли, гомонять… Аж гульк
Ну що його робить з дурними? Ну як утерпіть – не сказать?. Пацюк углядів молоденький – Та зараз дядька штовх тихенько: – А що ж се,- каже,- як се так?
Відкіль се взявся неборак? Чому ж йому ніхто не вкаже? Та се вже, справді, сором, глум!.
– Цить, язикатий! – дядько каже. Бо то ж мій кум…
1863.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)