Глібов Леонід Іванович “Раз уночі я в ліс ходив…”

Раз уночі я в ліс ходив… Скажу по правді, гріх брехати: Я нищечком тоді хотів, Щоб папоротнику дістати. Не раз, не два я чув про те – Хто його знайде, кажуть люде, В ту саму ніч, як він цвіте, Тому усюди щастя буде, Поткнувсь я в ліс – і драла дав, Бо з переляку чуб піднявся…

Пробіг – і серед поля став, І довго-довго дивувався. Біліє щось… дивлюся я – Кавун… не бачив ще такого: Такий здоровий, що хлоп’я Не перескочить через нього. Кругом все поле, як той мак, Укрили золотії квіти, Густесенько і гарно так, Неначе біля мене діти.

Чи

справді то кавун, чи ні? Вгадайте, дівоньки й хлоп’ята; Чи, може, так здалось мені? Гуртом порадьтесь, лебедята! Як угадаєте – глядіть!

Гостинці будемо ділити, А я вже знаю, як ділить: Мені – кавун, а дітям – квіти.

Раз в тихий вечір, невзначай, Повеселіла моя хата; До мене, як в зелений гай, Поприлітали пташенята. “Отак, дідусю, вибачай! – Радіючи, щебечуть діти,- Шкода, гостинців не бажай, Бо не достанемо ділити! То не кавун білів в очах, То Повний місяць на просторі Світив над нами в небесах, А золотії квіти – Зорі”. “Так, діти, так!

Вгадали ви… Тривайте ж, я посеред лугу Збудую хатку із трави І загадку приладжу другу”.

[1890].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Глібов Леонід Іванович “Раз уночі я в ліс ходив…”