В одній долині, під горою, Високий явір зеленів; Край берега над чистою водою Широкі віття розпустив; Листочки з вітриком, жартуючи, шептались: – Ану, голубчику, ще, ще дихни! Бач, братику, які ми повдавались Веселії шелестуни! Якби не ми з тобою шелестіли, То хто б долину звеселяв, І з ким би ти тут, вітрику наш милий, Гуляючи, любенько жартував?
Що б тут було без нас? Краса якая? Бур’ян та осока; Була б долинонька, неначе пустка тая, А подивись, тепер вона яка! До нас зозуленька у гості прилітає І весело кує, як в тихому кутку; Вівчарик на сопілку
– Коли б не ми, то й ви б не шелестіли,- Коріння загули із-під трави,- Коли б ми вам не піддавали сили, То не бриніли б ви… – Чого сюди корінням озиваться? – Зашамотіли листя угорі,- Ви що, а ми он що! До нас вам не рівняться, Лежали б мовчки у своїй норі…
– Тіпун вам на язик! Раденькі, що дурненькі! Коріння знов озвалися до них.- І ви самі, і ваші витребеньки – Розумному на сміх; Не розуміючи, лепечете, як діти; Гріх зневажати нас! Хоч у землі судилося нам жити,
Минеться літечко, тоді по божій волі Ми заснемо до другої весни, І ви пожовкнете, лежатимете долі, Дурненькії шелестуни. І після вас другії листя будуть, Цвістиме все, як і тепер цвіло, Зозуля, соловей і вітрик вас забудуть, Неначе вас і не було…
І між людьми такі ж бувають, Як і на яворі, шелестуни; Нехай же баєчку вони На вус собі мотають.
[1891].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)