Була собі Галя, Дівчинонька-краля, І багата, і вродлива, Тільки дуже вередлива,- Усякому зась. Вона теє знала І скрізь щебетала, Як та пташка на просторі: “На те,- каже,- щука в морі, Щоб трусивсь карась”.
Багатая доля, Веселая воля, Одна стежечку топтала, Друга тирлич розсипала, Куди вона йшла. “Труси мене, хлопче, Козаче-молодче, Щоб намистечко бряжчало!” – Так їй щастячко співало, Як була мала.
Не все ж дівувати,- Сватів стали слати; Чорнобривка гордувала, Гарбузами наділяла, Соромила всіх: Той не до любові, Не так вуси, брови, Той
Весна за весною Летіли стрілою, Дівчинонька ряст топтала, Загулялась, не вгадала, Як стала марніть. Гульня відцуралась, З журбою спізналась, І частенько серед ночі Стали плакать карі очі І серденько нить.
Чи куди б летіла, Чи кого б просила, Що почати, що робити, Як самотній в світі жити, Не знала сама. У віконце гляне, За ворітьми стане, Щоб розважить свою тугу, Чи не йтиме козак з лугу – Нема та й нема.
Колись був слідочок – Засипав пісочок, Була стежечка горою, Та глухою лободою Вона заросла. Сиділа, сиділа Та й наворожила – І якраз після Михайла За якогось шкандибайла Насилу пішла.
Дівчатоньки-діти, Рожевії квіти! Я вигадав вам брехеньку, Щоб головку молоденьку Звеселить на час; А ви собі смійтесь, За вітром не війтесь, Щиро правдоньку шануйте І не дуже вередуйте,- Будуть люди з вас.
[1890].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)