Десь на шляху, біля діброви, У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла. Один купець – забув, як звати,- Із ярмарку багато грошей віз І до шинкарчиної хати Він привернув і з воза зліз. Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, Та ще к тому веселая розмова Забавили його, І він забув погонича свого.
Шинкарка язиком, як на цимбалах, грає, Купець, прицмокуючи, п’є, Погонич все на клунок поглядає, Бо догадавсь, яке добро там є. У хаті жарти, сміх; погонич пильно слуха Та й думає: “Багатим всюди рай”. А біс йому
Одумався гуляка, вийшов з хати, Туди-сюди – було та загуло… Купець заметушивсь…”Рятуйте!” – став кричати, А рятувать і нікому було. Побіг він, плачучи, шукати вітра в полі; Нема ні чутки, ні сліда. Не сподівався він такої злої долі, Не снилася йому така біда.
Літали в полі скрізь і вітра не піймали… Рибалки шапочку край берега найшли, І хвилі їм нічого не сказали, До моря горе понесли.
За днями дні летіли і минали;
Не вимовчать ніколи, А добрі пироги Не вороги; Не слід цураться хліба й солі.
Хотів сказать ще більше я, Та перебила доленька моя: “Даремна,- каже,- річ, і рот тобі замажуть, Сиди собі, не лізь, Бо золотий обушок, люди кажуть, Відчинить двері скрізь”.
[1892-1893].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)