Обридло Жабам, як на гріх, В болоті жити самостайно; Ніхто їх не чіпав, дурних, Жили та гралися звичайно… Так ні, ще треба би не так, І стали радить: – Квак та квак! Чом короля у нас немає? Усякий дурень теє знає: Орел – у птиць, Лев – у звірей, Є королі і у людей,- Хіба вже ми й не люде? І докіль так ще буде? – Розквакались, плигають, скрекотять,- Приспіла чортова робота,- Рішили зараз же послать Найбільших десять Жаб на другий бік болота Просить у Долі короля.
Надвечір посланці вернулись відтіля І землякам гукати стали: – Гей, ставте могорич!
Тут щось з розгону в воду бух, А Жаби з переляку: – Ух! Який же там король став Жабам у пригоді? Такий король, що сміх, та й годі: Здоровий-прездоровий пень. Стоїть він ніч, стоїть він день, Сплилось до біса Жаб великих і маленьких, Старих і молоденьких. Повитріщались, мовчки ждуть, От-от, мов, озоветься, А пень стоїть, не ворухнеться.
– Ну, що якби йому гукнуть? – Шепочуть Жаби,- починайте! Ось цитьте, потривайте… Чого се
І Жаби годі вже мовчать, Плигають сміло і кричать. А деякі повлазили на його Та ще й сміються відтіля – Не боїмось, мов, короля! Додумались вони, що із такого дива Не буде пива, І почали вередувать: – Не хочемо!
Не треба нам такого! Ходімте Доленьку благать, Щоб короля дала живого, Щоб він усюди походив, Щоб жаб’ячий народ, болото звеселив! – І Доля Жабам догодила – Лелеку королем зробила. – От,- кажуть Жаби,- сей не так! Хоч любо глянуть: і крилатий, І довгоногий, і носатий, І ззаду й спереду козак! – Недовго Жаби навтішались, Бо виявилось те, чого не сподівались.
Лелека зразу холоду нагнав І Жаб дурних клювати добре став,- Найбільше молодих вподобав він ковтати: Що день – десятків два і поминай як звати! – От тобі,- кажуть,- дожились! – І знов благати Долю поплелись: – Ой Доле, змилуйся в пригоді! Напало лишенько, та й годі: Король просвітку не дає, Клює нас та клює! – А годі вам, не докучайте!
У вас усе недобрий час,- Сказала Доля,- вибачайте! Просили двічі – буде з вас.- Прийшлося Жабам горювати. – Немає правдоньки, і де її шукати?
Нум плакать, нум…- І досі нумкають на глум.
Не гріх сказать, що й люди так, як Жаби, Частенько дурощі снують, А доснуються до нахаби,- Тоді вже лихо тчуть.
[1890].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)