Питалися хлопці старого Остапа: “Дідусю наш милий! Скажи, лишень, нам – Ти в світі нажився, всього надивився По селах далеких, чужим городам… З якої причини, відколи ми бачим, Все військо та військо, щодня воно йде, Мов темная хмара в степу бовваніє, Мов тая діброва шумить і гуде?” Нахмуривсь Остап та накручує вуси (А вуси в Остапа добрячі були)… “Гай-гай, мої хлопці! Запевно, ви гуси, Видно, ще на світі ви мало жили!
Не чорна то хмара в степу бовваніє, Не темна діброва шумить і гуде,- То військо цареве, то божая сила За віру, за правду
Чи скине ж він оком усе наше царство? Куди йому, діточки, бідному,- ні! Лежить наше царство од моря до моря! І вдовж воно довге, і впоперек тож, І дав йому бог та щасливую долю… Чого ж нам, хлоп’ята, бояться, кого ж? Була колись, дітки, недобра година, Як царство за царством на нас піднялось.
Та й що ж? Боронила нас божая сила, І лихо їм тяжкеє знати далось. Присікались, дітки, недобрії люди… Француз, галичанин
Іде воно, дітки, гостей шанувати, За віру, за правду судиться іде! Здіймайте шапки та молітеся богу! Щоб бог їм поміг та іти проти трьох! Нехай розуміє і труситься ворог, Бо з нами й за нас милосердний наш бог!”
Октябрь 1855 Нежин.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)