Вінграновський Микола Степанович Гайявата

Над лиманом білять синім, Білять білим над лиманом, Над лиманом кукурудза Світлі вуса опустила. І лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду – Зимувати цілу зиму.

Дві дитини плачуть в люльці – Тато з мамою сміються. А під хатою з лиманом Дід із прадідом бухика: Душать гроно винограду – Зимувати цілу зиму.

Пасе кози над лиманом В сіре вдягнена прабаба. Баба – та копа картоплю Й відганя бджолу від вуха. Та і я роблю тут дещо, Правда, діло несерйозне, Бо люблю щось недалеке, Бо своє люблю при собі, Як любив

його і вчора, – Білий побіл над лиманом, Сірий глід з гніздом сорочим, Срібне слово павутини!

Телевізор у футболі Перепліскує долоні, Біла курка кудкудаче, І яєчко, мов футболик, Тепло дивиться з гнізда. А тим часом над лиманом Почорніло щось і згасло, Перебігло щось дорогу, Холодком перейнялось, – І за руку старе горе Веде горе молоденьке, Веде горе попід гору Від лиману полинами. І говорить старе горе Молоденькому на вухо: – Ти підеш по нежонатих, А я піду по сімейних, Будем з ними зимувати І не будем знати горя.

І говорить мені горе Молодесеньке на вухо:

– Буду я тобі за жінку, Ти ж мені за чоловіка. Привезем

гарбу соломи Та замісим з нею глини. Лампачу насушим – шифер На Привозі десь в Одесі. Та прищепимо до груші Молоденьке яблунятко, А там дівчинка чи хлопчик Помалесенько знайдуться.

Кабаків їм напечемо, З молоком наварим каші, Баранців із кукурудзи Напечем на черені, А на весну козенятко Розчепірить в хаті ніжки Й застрибає по подвір’ю По калюжі вдвох з собою. А тим часом старе горе Вже по-свому хазяйнує: Молотком дорогу мостить, Возить щебінь із кар’єру, Дітям гудзик пришиває, Через яр до школи водить, Тягне сіті із лиману, В’ялить глосики з бичками, Квасить в діжці помідори, Куфайки несе з крамниці, Ковбасу і торбу цвяхів, Ще й горілочки із перцем!

А тим часом над лиманом Чорт зубами тягне хмару, Другий ззаду підпихає, Тягнуть хмару на прабабу І над нею виливають. Та, тікаючи, прабаба – Зі своїми кізьми в скирту – З хлібом синю цибулину На пеньках жує чорненьких! Засміялись чортенята І на бабу потягнули, Потягнули та й линули В пелену їй чорну хмару: “Дай нам, бабо, картоплину, Бо й тебе залиєм з дідом, І не буде вам ні бринзи, Ані грона винограду!”

Підхопився прадід з дідом – Мокра курка їм під ноги, – А чорти кричать Їм з хмари:

“Загинайтесь, дідугани, Та лягайте в домовину, А там далі видно буде!.” Тягне чорт зубами хмару – Тато з мамою сміються, – Другий ззаду підпихає, – Дві дитини плачуть в люлі, – А лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду – Зимувати цілу зиму!

А тим часом над лиманом Наче щось замаячіло, Щось дорогу перебігло, Холодком перейнялось, – І за руку старе щастя Веде щастя молоденьке, Веде щастя попід гору Від лиману полинами. І говорять старе щастя Молоденькому на вухо:

– Що лишилось нам робити, Як ми з горем помінялись! Цей Микола Вінграновський, Несерйозний чоловік цей, Душить гроно винограду І все плутає на світі!

1975.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Вінграновський Микола Степанович Гайявата