З Ніколоза Бараташвілі
Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані.
Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга.
Нехай свою Вітчизну я покину І друзів, батька-матір і кохану, – Де мла застане, чи де світ застане, Нехай мій дім там буде до загину.
Та лиш би зорям серце розповісти, Його таїну й стогін передчасний. Любові залишок віддати водам чистим,
Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані.
Хай не ввійду я у Вітчизну милу, Хай серед предків не спочину в снах, І ворон мені викопа могилу, І вихор з плачем мій засипле прах,
Не сльози любої мені омиють груди – Дощі і роси випадуть з імли. І не скорбота рідних, а орли По мені клекіт клекотати будуть, –
Мчи ж мене, Мерані, за кордони долі, Сивий ворон карка у порожнім полі. Вершник твій, Мерані, ще не був в полоні, А рабом не стане навіть і на сконі.
Хай, роком проклятий, загину я від нього, Але не забоюсь меча його старого. Мчи ж мене, Мерані, в чорному
Не щезне, ні, духовний вічний дім, Пробудуть вічно хай початі мною гони, Будущний брат мій шляхом цим моїм, Зрівнявшись з долею, коня її обгонить.
Без дороги-сліду мчить мене Мерані, Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані.
1980.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)