I
На Псло, на Ворсклу, на Сулу, На юні води непочаті Ліг золотий осінній сум, Поліг багрець у тихім святі На Псло, на Ворсклу, на Сулу.
Притихли далі охололі, І висвист птичого крила Затих над хвилею і в полі, І небо падає поволі В холодній краплі із весла.
Я хочу розказати вам Про наші ріки невеликі, Я хочу показати вам Предтечі наші… Щоб вовіки Світилось голубе ім’я У нашім домі і дорозі. Щоб в їхній голубій тривозі Тривога ваша і моя Була присутня нощеденно, Бо невідмінна і священна Нам сестер голубих сім’я. II
Древлянський
Княгині Ольги слава гнівна, І Святослава меч гіркий, Язичеського повен гімну, Ти вперся лобом у віки,
І зором воїна і мужа Ти бережеш Дажбога лик. І так живеш ти. Так ти служиш. І твій язичеський язик Нам дорогий в ракетнім світі.
І твої води непролиті – Священні води в грішний вік. III
Під темними вітрилами ночей Сюди, сюди, на ці шовкові води, На синій звук любові і свободи, На синю Рось, що в снах моїх тече.
Сюди, на Рось, не ближче і не далі, На центр серця в плинучих літах… Мені і досі тут любов моя я печалі, І карі
Минає все у плині дорогому… Під синіми вітрилами ночей Вона тече старому і малому, На все життя єдина Рось тече. IV
Ця річка не жива. Ця річка не живе. Вона осліплена, оскіплена навіки.
Її бояться і моря, і ріки, Бо річка ця – погибель їх пливе.
Народжена для нас, вона убита нами. Від Либеді лишилось лиш ім’я. І з піднятими в смерть свою руками Вона іде сама вже не своя. V
І мова нашої води У мові вод усепланетних Не є глагол сльози й біди, То мова є глибин відвертих.
Ми знаєм крики наших вод, Коли вони горіли кров’ю. Ті крики в нас. Бо ми – народ.
І води наші – кров з любов’ю!
Течіть, народи многозикі, Поміж пустель, степів, дібров, І з нами наші, наші ріки – Надія, віра і любов.
1967.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)