I
Встав я, – ранній птах, – Зелене диво лебедило, – Ходило літо, вітер пах М’яким зеленим дивом.
Встав я, – ранній сніг, – Сміялись коні невисоко, – Дивився радо ніжний світ М’яким коневим оком.
Встав я, – сніго-птах, – Ходило біле холодило, – Тремтіло в річки по боках Тонке зелене диво.
Дивно на піску Лежали тіні легкобоко, І ловко примерхи зі сну Щось вишивали тонко.
Хвиля попід час Своє водове ткала ткиво, І обнімала юність нас – М’яке зелене диво… II
Обнімає ніч зорю за плечі, Синьо посміхається
Я не знаю, де ти спозаранку, Гублять твої губи ще кого?. Попрощались ніженьки по трапу І крило завмерло над крилом.
Бігли землі під твоїм обличчям, І мої стояли у ногах! Чи тебе, чи я себе ще кличу – Лиш сльоза на сльозу набіга… III
Ти так далеко, аж нема… Холоне на столі вечеря. І неба ниточка німа Вже зачепилася за червень.
А там, дивись, дніпрова тонь Піском на сніг перебіліє, Старий, ще з юності, вогонь Нову надію ледь нагріє.
Заплющить очі давнина, Подивиться на себе. Мовляв, нічого там нема, Деінде, де-не-де-де.
Мовляв, була. Була
Не верне. І неба ниточка німа Вже поснувалася за червень. IV
Це свято печалі – моє. Не твоє. Як я не хотів цього свята печалі!
Але воно вже заспівало своє, І я вже не знаю, як жить мені далі.
Де глянеш – не глянь. Де іти – не ідеш. Мовчиш – не говориш – а чути до слова.
Лиш літо синіє до білих одеж, Та буде, та буде дорога сивова. V
Не обніму я поля і води, Не надивлюсь на білу в небі хмару, – Я обніму передчуття біди І обніму у серці твоїм рану.
Де вітру синьо-голубий огин Весінню під горою сушить глину, Не надивлюсь на погляд дорогий. На свою на нестомлену вітчизну.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)