Чорніє повітря… Шляхи засиніли, Гойднулися квіти пахучими снами, Натомлені села вечеряти сіли Під грушами, вишнями і небесами.
І, тихий туман пригорнувши до себе, Вечеряє поле піснями з долин, Над селами й полем вечеряє небо, Вмокаючи в ріки хлібини хмарин.
І серце вечеря своїм сподіванням, І думка-порадниця мріями свіжими, Вечеряють очі просторами ніжними, І губи вечеряють чистим мовчанням.
Чорніє повітря… Гойдається небо, П’є роси на яблуках вітер заблудний… Мій світе зелений, мій світе вселюдний!
Всі думи-турботи
Усе є для щастя!. Є хліб і покоси, Є згода життя між тобою і нами, І сад молодий на вітрах плодоносить, Як доля моя плодоносить літами…
Людино моя, з хліборобного роду! В мені ти живеш і ростеш у мені! І древню, як світ, твою душу і вроду В нові свої думи несу я і дні!.
Людино моя із слов’янського племени! В мені ти зачата Дніпром і степами, Задумою скита зігріта у темені, У житі обкошена тихо серпами…
Людино моя з колоска благородного! Від горя-недоленьки, суму і зла, Від Хана Батия крізь Гітлера чорного Жорстока і добра ти в мене ввійшла!
І що б я сьогодні не думав, не діяв, Яка в моїй долі не стане пора, – Я чую: твій вік у мені молодіє, Бо знаю, що ти у мені для добра!
1956
____________________________________________________ В пізній редакції (1986) строфу “І серце вечеря…” пропущено.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)