Вінграновський Микола Степанович Жоржина

Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька.

Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою.

На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся – стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг.

Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, в Берліні звав, Донесли йому вітровії Цвіт жоржини в настоях трав.

Дядьку! Дядьку! Назад нестримно! Місяць з неба кида весло…

Здрастуй, здрастуй, моя жоржино І вербове

моє село!.

Сієм зерно із патронташа, Б’ємо в крокву навіки цвях. Кулеметную юність нашу Поховаємо в пшеницях…

Літо, літо… за літом збіглим Червоніють горошком стежини. Малиновеє плаття жоржини Заполохане вітром білим,

Заполохане вітром в полі, Заполохане дядька горем… Він до неї іде поволі, Ніжні квіти жоржини горне…

Ой жоржино, моя жоржино, Доки в полі тобі стояти? Йдем на люди, ідем до хати, Проведи нас, вузька стежино!.

В полі вітер шука порожнини, Котить небом Чумацький Віз… Дзвонять дядькові всі стежини, Щоб Європу сюди приніс.

Щоб Європа її благала Йти із дядьком в своє село,

Щоб жоржину оберігала, Майбуття щоб до неї йшло…

Крізь конгреси великодушні, Крізь братерство, і світ, і тьму Слуха дядько в тиші конюшні, Як жоржина шумить йому…

В тому шумі – минуле дядька: Червоніла капусти грядка, Чад Європи на видноколі, І жоржина-дружина в полі.

1956.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Вінграновський Микола Степанович Жоржина