Вінграновський Микола Степанович Вогненна людина

Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба.

І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. Я дав тобі вітчизну і народ, Любов і мрію. мову і мовчання.

Я не давав печалей і скорбот Від чорного воєнного світання, Їх автор – ти! і сам ти е творець Трагічних дум своїх у неспокою. Тебе чекає вічність чи кінець, А твій кінець

– це я перед тобою. Шмат сонця я, шмат радості і муки. Були вітчизна в мене і народ. Був світ, і геній хліба, і науки, Була земля і плескотіння вод.

Моє життя було колись початком Усіх зачать в космічній глибині. Було тоді ще небо небенятком, І зорі були юні і страшні. І мрію з мрій про велелюдну спільність На крилах атома несли ми із пітьми І донесли – в космічну безгомінність Зірвались ми і Сонцем стали ми!.

І стали Сонцем наші дні і ночі, І вороги, і други, і пісні, І помилки, і помисли урочі, І стали генії даремні і смішні… Народе мій! Мій сонячний народе, Тебе нема – лиш смерть твоя живе. І смерть твоя –

твоя найвища врода, Бо смерть твою життям Земля зове! Мислителем, згорілим хліборобом Ти світиш їй крізь небо голубе – І на Землі ти знову став народом, І цей народ повторює тебе.

І жах бере мене… Шукаю слова Сказать тобі, наземний брате мій: Доба твоя жахлива і святкова, Люби її, ненавидь і жалій, І зберігай, і не прощай нічого, Бо у прощенні буде смерть твоя, І глупий космос стане за порогом, І проклену тебе на сором я. Кажу тобі: в руках твоїх сьогодні Життя Землі і пульс її краси. Я вірю: людства думи благородні, Звогніть Землі ніколи не даси, Земний мій друже!.

1957.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Вінграновський Микола Степанович Вогненна людина