Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба.
І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. Я дав тобі вітчизну і народ, Любов і мрію. мову і мовчання.
Я не давав печалей і скорбот Від чорного воєнного світання, Їх автор – ти! і сам ти е творець Трагічних дум своїх у неспокою. Тебе чекає вічність чи кінець, А твій кінець
Моє життя було колись початком Усіх зачать в космічній глибині. Було тоді ще небо небенятком, І зорі були юні і страшні. І мрію з мрій про велелюдну спільність На крилах атома несли ми із пітьми І донесли – в космічну безгомінність Зірвались ми і Сонцем стали ми!.
І стали Сонцем наші дні і ночі, І вороги, і други, і пісні, І помилки, і помисли урочі, І стали генії даремні і смішні… Народе мій! Мій сонячний народе, Тебе нема – лиш смерть твоя живе. І смерть твоя –
І жах бере мене… Шукаю слова Сказать тобі, наземний брате мій: Доба твоя жахлива і святкова, Люби її, ненавидь і жалій, І зберігай, і не прощай нічого, Бо у прощенні буде смерть твоя, І глупий космос стане за порогом, І проклену тебе на сором я. Кажу тобі: в руках твоїх сьогодні Життя Землі і пульс її краси. Я вірю: людства думи благородні, Звогніть Землі ніколи не даси, Земний мій друже!.
1957.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)