Білогірська міцність загубилася серед Оренбурзьких степів на окраїні нескінченних просторів Росії. На Петрушу Гринева, головного героя повести, спочатку міцність зробила жалюгідне враження. Він мріяв про блискучу службу в Петербурзі, а тут життя текло спокійно й монотонно.
Але пугачевское повстання порушило мирне життя мешканців міцності, змусило повзрослеть і головного героя повести, стати сильним і сміливим офіцером, не упустити честь і достоїнство. Я думаю, що не останню роль у цьому зіграло його знайомство із сім’єю капітана Миронова,
Сім’я капітана Миронова живе “по старинці”, тихо й спокійно, свято шанує патріархальні традиції. Не випадково один з епіграфів до глави говорить про це: “Стародавні люди, мій панотець”. Читач разом з Петрушей Гриневым відвідує просту російську хату, стіни якої прикрашені лубочними картинками, “представляющие узяття Кристрина й Очакова, також вибір нареченої й поховання кота”.
Пушкіна іронізує, сміється над життям провінційного офіцера, що “у
Він добродушний, гостинний хазяїн, любить свою дочку й дружину, хоча й дозволяє Василисе Єгорівні командувати в сім’ї.
Комендантша міцності – сильна й вольова жінка, вона завжди поруч зі своїм чоловіком, його підтримка й опора у важкі мінути життя. Не випадково Швабрин говорить про неї: “Василиса Єгорівна прехоробра дама”. Їй би самої командувати полком! Комендантша сама жартує й іронізує над чоловіком: “Тільки слава, що солдатів учиш: ні їм служба не дається, ні ти в ній користі не відаєш.
Сидів би будинку так богові молився, так було б краще”. Вона теж любить свою дочку, мріє видати її заміж за багатого дворянина, хоча й не вірить, що такий найдеться: “… дівка на выданье, а яке в їй придане? частий гребінь, так віник, так алтин грошей…” Я думаю, що вона соромиться своєї бідності й хоче кращого життя для дочки.
Василиса Єгорівна по-материнському піклується про молодих офіцерів Гриневе й Швабрине, намагається запобігти дуелі між ними, ховаючи шпаги в прикомірок. Убивство для віруючої людини – страшний гріх, і вона боїться за життя цих юнаків, готових у запалі молодої гарячності на вбивство.
Маша Миронова більше схожа на батька, вона скромна, соромлива, набожна дівчина. Як і будь-яка її однолітка, Маша мріє про любов і просте сімейне щастя. Однак не кожний візьме в дружин безприданницю. Батьки оберігають дочку від життєвих бур, уважаючи її боязк і несміливої: ” чиСміла Маша?…Ні, Маша боягузка.
Дотепер не може чути пострілу з рушниці: так і затрепечеться”.
Такими герої показані на початку повести. Але пугачевский бунт змінив сонне життя міцності. Іван Кузьмич, довідавшись про наближення ворога, хоче врятувати свою сім’ю, однак Василиса Єгорівна не може кинути чоловіка й готова бути поруч із ним і боротися до останнього. Лише Маша, на її думку, не повинна бути в небезпечній міцності.
Діти для будь-якої сім’ї – найдорожче й святе в житті.
У мінути небезпеки добрий сонний капітан перетворює, стає сильним, сміливим. Розуміючи явну перевагу пугачевских військ, він намагається за допомогою свого слабкого гарнізону не пустити їх у міцність: “Що ж ви, детушки, коштуєте? Умирати так умирати: справа служиве”. Офіцер не може змінити присязі, своїй Батьківщині, тому бореться до останнього.
Знемагаючи від рани, капітан Миронов відмовляється присягнути “злодієві й самозванцеві” Пугачову. Він не боїться бути повішеним, тому що зрадництво для чесного російського офіцера страшнее смерті.
Слідом за чоловіком гине від рук повсталих козаків і Василиса Єгорівна. Але перед смертю встигає назвати Пугачова “випадним каторжником”, а його солдат “лиходіями”. Ми бачимо в ній сильну вольову жінку, що не здригнулася перед особою небезпеки.
Я думаю, що саме завдяки вчинку відважного капітана й Гринев відмовляється присягнути Пугачову. Такі люди, як Іван Кузьмич, гідні поваги, гідні називатися великими.
Після загибелі батьків Маша залишилася зовсім одна. І ми бачимо, як боязка й несмілива дівчина стає вольовий і сильної, вона не хоче ставати дружиною ненависного зрадника Швабрина, для неї “краще вмерти”. Махаючи відправляється в далеку подорож у Петербург, щоб урятувати улюбленого Петра Гринева й розповісти імператриці правду про повстання. Подвиг капітана Миронова стає відомим Катерині II, і саме тому вона допомагає Маші звільнити Гринева.
На прикладі вчинку капітана Миронова Пушкін показує, яким повинен бути теперішній офіцер. Хоча автор іронізує над м’яким характером і невмінням командувати Івана Кузьмича, він говорить про те, що теперішній російський офіцер ніколи не мерзне перед небезпекою, не стане зрадників і не порушить присяги. Він буде до останнього захищати свою Батьківщину. І в такого батька виросла гідна дочка, що сумет постояти за себе й захистити чесне ім’я своєї сім’ї й коханої людини
(1 votes, average: 5.00 out of 5)