Образ Швабрина як антитеза Гриневу в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Одну з таких сил представляє Петро Гринев – парубків, якого батько з дитинства готовив до військової кар’єри. Ще до народження спадкоємця Андрій Петрович Гринев, у молодості своєї служивший при графі Минихе й прем’єр-майора, що вийшов у відставку в чині, записав Петрушу в Семеновский полк сержантом. “До закінчення наук” парубок уважався “у відпустці”, а коли йому “пішов сімнадцятий годок “, батько вирішив, що пора синові “у службу “. Андрій Петрович не любив “не переміняти свої наміри, не відкладати Перші враження

Гринева від місця служби не були захопленими: гарнізонне життя зовсім не залучала його. Капітан Білогірської міцності Миронов представлявся йому нецікавим солдафоном, сердитим й строгим старикашкой, що повністю від-1 даний своїй службі.

Репутація цього місця в очах героя ще більше зіпсувалася, коли замість грізних веж і бастіонів він побачив сільце, оточену бревенчатым забором. Однак надалі життя для парубка в міцності стала “не тільки сносною, але й приятною”.

Швабрин – типовий представник “золотий” дворянської молоді єкатерининського часу. Він виконаний байдужості й презирства до простих

і чесних людей, а почуття честі, що було виховано в молодому Гриневе з дитинства, у Швабрине розвинено дуже слабко. Зовнішня освіченість і блиск з’єдналися в цій людині із внутрішньою моральною спустошеністю, споживчим відношенням до життя й навколишньої. Саме в порівнянні із цим героєм позитивні риси Гринева – чесність, порядність, готовність захищати кохану людину – виглядають дуже яскраво. Ці якості особливо помітні у відношенні до Маші Миронової, який обоє героя були захоплені.

Через цю дівчину між Гриневым і Швабриным відбулася дуель, а в розпал Пугачевского повстання відбулися нові події, що збільшили пропасти між молодими людьми. Швабрин виявив теперішню низькість, выкрав Машу, Гринев же не побажав залишити кохану дівчину в лиху, приїхав звільнити неї, не побоявшись гніву Пугачова. Потрібно відзначити, що життя не раз зіштовхувало парубка із проводирем селянського повстання Омеляном Пугачовим, але для Гринева, відданого Росії й государині, рух, очолюваний Пугачовим, зв’язано було в першу чергу з людь-мі, що відмовилися від чесної праці, а селянське повстання він 1 сприймав як постійні грабежі, насильство й лиходійства.

У своїх судженнях Гринев незмінно дає негативну оцінку Пугачову і його руху, але, не розділяючи поглядів Пугачова як проводиря народного повстання, він співчував йому як людині, що виявив до нього самому чуйність і увага.

Думка про Пугачова

* “нерозлучна була в парубку… з мыслию про пощаду, даної им… в одну з жахливих мінут його життя, і про рятування… нареченої з рук мерзенного Швабрина”.

Гринев був вихований у дворянській сім’ї й свято шанував подання про борг і честь офіцера. Як офіцер і дворянин, він не міг надійти на службу до Пугачова, не міг “змінити своїй присязі, з’єднатися з розбійниками, з убивцями, з випадними холопьями…”. На його думку, будь-який офіцер, що порушив присягу й дворянський борг – злочинець. А Швабрин до того ж – нахабний егоїст, що став прихильником Пугачова не з ідейних, а з корисливих міркувань. Він безпринципний кар’єрист, безчесний і підступний.

Не випадково Марья Іванівна – дівчина щира, чиста, з тонко, що почуває душею, – дуже не любила Швабрина, він був їй просто противний. Моральна ущербність цього персонажа відбивається й на його “чудово некрасивому” особі. Вірний своєму класу й государині, дворянин Петро Гринев залучає своєю добротою, сміливістю, розвиненим почуттям власного достоїнства, шляхетністю душі й відданістю ідеалам.

На наших очах він пройшов нелегкий шлях дорослішання й змужніння й перетворився в людину сильного духом, що вміє любити й прощати, не втрачаючи власного достоїнства й честі, служити своїй батьківщині. Пройшовши через безліч випробувань, вона многому навчився й усвідомив: будь-яка ситуація, будь-який конфлікт можуть бути вирішені, якщо людські відносини будуються на доброті, гуманності, милосерді й взаємоповага.

Втіливши всі ці якості в образі дворянина й офіцера Петра Гринева, автор затверджує свою улюблену теорію: стародавнє, “корінне” дворянство, що так багато зробило в державотворенні, що встало в опозицію до двірських переворотів, відтиснуте від влади, що розчарувалося, проте зберігає в собі кращі станові властивості.

В образі ж Швабрина Пушкін втілив риси повністю протилежні, тим самим показуючи, що “нова знать”, що придбала політичну й економічну владу, позбавлена шляхетності, совісті, честі й любові кродине.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Образ Швабрина як антитеза Гриневу в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”