Народ у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Савельич – слуга молодого дворянина, Миронов – колишній солдат, що одержав за хоробрість у бої офіцерське звання й посада коменданта Білогірської міцності. Здавалося б, що в цих людей може бути загального? Але загальне є – відсутність самостійності. І Савельич, і Миронов звикли жити по давно заведеному уставі: беззаперечно підкорятися й беззастережно виконувати укази, перший – поміщика, другий – уряду.

Такий спосіб життя представляється їм єдино можливим: так жили їхні діди, так живуть вони, і тільки так повинні жити їхні діти

й онуки. Люди, подібні Савельичу й Миронову, ніколи не зможуть стати проти влади, як би не було їм важко.

Найбільше запам’ятовується образ Савельича. Читаючи повість, я дивувалася непідробленої прихильності цієї двірської людини до свого хазяїна, його кмітливості, розуму, його почуттю відповідальності, і разом з тим мені було до сліз шкода Савельича: віддаючи всю душу, усього себе боярському дитяті, він рідко коли чув слова подяки за свою чесноту, частіше – образи й лайки.

Уперше вирвавшись з-під опіки рідних, Петро Гринев у першому ж шинку напивається до безпам’ятства так до того ж програє в карти випадковій

людині. Для Савельича це – удар, адже він ставиться до Гриневу, як власній дитині, більше того – у його руки вручили хазяї подальшу долю свого сина. А до дорученої справи Савельич звик ставитися дуже відповідально, тому-те й намагається він вселити молодому панові й своєму вихованцеві, що так надходити – нерозважно. І що ж чує у відповідь: “Я твій пан, а ти мій слуга. Гроші мої… А тобі раджу не умничать і робити те, що тобі наказують”.

Образа була таким важким, що Савельич навіть заплакав. Однак він пам’ятав про свій борг стримувати молодого пана, поховавши свою образу, знову спробував образумить Гринева, на що одержав ще більш образливе: “…подавай сюди гроші або я тебе утришия прожену”.

А епізод з дуеллю. Довідавшись про те, що замислили Гринев зі Швабриным, Савельич, не роздумуючи, мчиться до місця дуелі, щоб, якщо це буде потрібно, заслонити свого хазяїна власними грудьми: “Бог бачить, біг я заслонити тебе своею грудьми від шпаги Олексія Иваныча”. А в результаті йому не тільки не висловили подяку, а ще його й обвинуватили: Гринев-Молодший за донос, Гринев-Старший за мовчання. У цьому епізоді найбільше яскраво й чітко проявляється драматизм положення простої людини: всі його обвинувачують, а він ні в чому не винний. І у відповідь на всі образи й лайки – смиренність, тому що це його доля.

А чому, за що така доля, Савельич не замислюється.

Він усвідомив тільки одне: головне в житті – чеснота. І цим одним він керується. Тому-Те готовий Савельич сунути свою голову в петлю замість Гринева. Тільки завдяки йому Гринев залишився живий, але й отут Савельич не почув від свого вихованця слів подяки. І прийняв це як належне.

Пугачова і його братії Савельич не приемлет, називає його “лиходієм” і “розбійником”. Він глухий до проголошеного заколотниками вільності, він сліпнув до подій і судить про їх з позицій своїх хазяїв. Від цього Савельич виглядає ще більш жалюгідним: він на стороні тих, хто не ставить його ні в гріш.

Що стосується капітана Миронова, те цей “чесн і добрий”, скромний, готовий підкорятися у всім дружині, людина був мужнім солдатом. Йому властиве почуття вірності боргу, слову, присязі й, навпаки, противні зрада й зрадництво. Саме в цих якостях проявляється його російська натура, російський характер.

Миронов смів, але діє несвідомо. Виступаючи на боротьбу із заколотниками, він жодного разу не задався питанням: що це за боротьба, звідки заколотники, чому заколотники. Миронов одержав наказ – і він із честю його виконує.

Правда, шляхетності в капітана Миронова варто повчитися. Останні мінути його життя викликають замилування – він твердий і непохитний у своїх відповідях, він готовий прийняти смерть, але змінити присязі й боргу – ніколи. У цьому теж проявляється істинно російська натура цього героя.

Показана в повісті й тій частині народу, що здатно на протест. Це Пугачов і його побратими. Співчуваючи їх пригнобленому й безправному положенню, автор, однак, як супротивник усяких революцій, не приховує темних сторін повстання й поводження бунтівників: грабежі, жорстокість народу і його проводиря в боротьбі зі своїми мучителями, можливість зрадництва Пугачова його ж соратниками.

Таким чином, в “Капітанській дочці” на прикладах Пугачова і його однодумців, Савельича й Миронова Пушкін розкрив глибоко драматичних, виконаних гострих протиріч долю народу в самодержавній кріпосницькій державі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Народ у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”