ГЛІБОВ ЛЕОНІД ВЕДМІДЬ-ПАСІЧНИК
У темнім лісі, за горами, Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкодливий тхір І ще там деяких чимало Безпечно в лісі панувало.
Була і пасіка у них… Нехай, мов, люди не гордують, Що тільки все вони мудрують У хуторах своїх! От радиться громада стала – Кому б то пасічником буть?
Лисичка зараз і вгадала: Ведмедика кликнуть! Послухали і по-дурному Постановили, іцо нікому Так не впадає, як йому. Не то розумний – дурень знає І скаже світові всьому, Як скрізь Ведмідь той мед тягає, – Так де тобі! І не кажи,- Себе, мов, стережи!
Почав Ведмідь хазяйнувати, У пасіці порядкувати: Щодня він мед тягав Та в берлозі ховав. Дознались, кинулись до його – І меду не знайшли нічого… До суду потягли, Прогнали злодія старого
Та ще й приказ дали: Заперти бісового сина На цілу зиму в берлозі. Ведмедику лиха година: Зарився у лозі, Дарма, про все йому байдуже, Лежить та ласує медком.
“З тобою,- дума,- милий друже, Нам тільки й жити двом”. Таких Ведмедів на приміті Ще трохи є у нашому повіті. (1864-1872)