Ще більш важливу, прямо-таки вирішальну роль у долі Гринева грає випадково зустрівся йому в Оренбурзькому степу під час бурану вожатий, оказавшийся згодом не ким іншим, як самим Пугачовим. У первісних планах цей епізод викладався інакше. По одному із планів герой, що називалося тут не Гринев, а Башарин (документально засвідчене прізвище одного офіцера, що перейшов на сторону Пугачова) зустрічає під час бурану не Пугачова, а “покаліченого” башкирца.
Очевидно, тут розбійник-вожатий і Пугачов також не одна й та сама особа; чимсь розташовує
Таким чином, по обох планах між героєм і Пугачовим виявлялася ще одна особа (за другим планом, очевидно, навіть два). В остаточному тексті Пушкін, відразу ж зіштовхуючи героя віч-на-віч із самим Пугачовим, стискає коло діючих осіб і дає можливість повніше й глибше розгорнути характер вождя народного повстання.
Що стосується досить характерної в історичному відношенні (з погляду складу учасників повстання Пугачова) фігури покаліченого башкирца, вона теж не пропала. У главі “Пугачовщина” (в остаточному
* “Трохи козаків підхопили старого капітана й потягли до шибениці. На її поперечині опинився верхи покалічений башкирец, якого допитували ми напередодні. Він тримав у руці мотузку, і через мінуту побачив я бедного Івана Кузмича, підійнятого на повітря”.
* Не менш характерна в романі й іншій фігурі – козачого урядника Максимыча, що на чолі своїх ка-чаков переходить на сторону Пугачова й, подібно покаліченому башкирцу, активно сприяє загибелі капітана Миронова. “Який комендант?” – запитав самозванець. Наш урядник виступив з юрби й указав на Івана Кузмича”.
Але – з метою художньої економії – Пушкін не тільки змушує козачого урядника виконати в романі певну історичну функцію – з’явитися наочною ілюстрацією кревного зв’язку між Пугачовим і яицким козацтвом, а й міцно вплітає його в романтичну фабулу “Капітанської дочки”, двічі зіштовхуючи безпосередньо із Гриневым. У перший раз урядник доганяє Гринева, помилуваного Пугачовим і отправлявшегося разом із Савельичем пішки в Оренбург, і вручає йому по наказі Пугачова кінь і овчинний кожух. У другий раз, мабуть, не тільки на прохання єдиній кріпак Миронових, Палаші, що змушувала урядника “танцювати по своїй дудці”, айв подяка за те, що Гринев не зажадав з його посланої Пугачовим “полтини грошей” (повторення, хоча й в ослабленому виді, мотиву зі знаменитим “заячим тулупчиком”), урядник доставляє йому в Оренбург лист від Маші Миронової.
Туго затягнутий фабульний вузол дає можливість міцно злагодити й загальну композицію роману – розташування його окремих частин стосовно всього цілого, до основного ідейного задуму
(1 votes, average: 5.00 out of 5)