Загальний епіграф – “Бережи честь змолоду” – дійсно відбиває головну думку добутку, причому не тільки в образі головного героя Петруши Гринева, але й інших героїв. Його батько, Андрій Петрович Гринев, що служив при графі Минихе, ставить честь вище всього – вище кар’єри, стану й щиросердечного комфорту. Для сина свого він вибирає шлях чесного офіцера, відправляючи його не в блискучий гвардійський полк, до якого Петруша був приписаний з народження, а в армію.
Розповідаючи про початок життєвого шляху Петруши, звичайного дворянського
Був би гвардії він завтра ж капітан.
Того не потрібно: нехай в армії послужить.
Неабияк сказано! Пускай його потужить…
Так хто його батько?
Джерело вірності присязі чесних служак начебто капітана Миронова й поручика Івана Игнатьича пояснює один з епіграфів (з “Недоука”) до II глави :
Стародавні люди, мій панотець.
ДО III глави Пушкін подав відразу два епіграфи. Перший з них узятий із солдатської пісні:
Ми у фортеции живемо,
Хліб їмо й воду п’ємо;
А як люті вороги
Прийдуть
Задамо гостям гулянку:
Зарядимо картеччю пушку.
Епіграф як би передбачає опис Білогірської міцності – “сільця, оточеної бревенчатым забором”, простоти вдач у ній і строгого підпорядкування присязі. Стародавнє слово “фортеция” як не можна краще характеризує стан міцності. Епіграф до глави VII теж узятий з народної пісні:
Голова моя голівонька,
Голова послуживая!
Послужила моя голівонька
Рівне тридцять років і три роки.
Ах, не вислужила голівонька
Ні користі собі, ні радості,
Як ні слова собі доброго
И ні рангу собі високого;
Тільки вислужила голівонька
Два високі стовпчики,
Перекладинку кленову,
Ще петельку шовкову.
Цей епіграф – не просто “дороговказна зірка” до VII глави, що передбачає події: горда й мужня відповідь капітана Миронова й Івана Игнатьича самозванцеві і їхній трагічний кінець на шибениці. У цих рядків є ще одна роль. Вона переплітається з народною “піснею про шибеницю, що розспівується людьми, приреченими шибениці”.
Завдяки цьому ми бачимо загальне в долях капітана Миронова й Пугачова: обоє вони – “невільники честі”, яким не відступити від своєї ролі, від призначення долі, не одержати подяки. Як дочка-сирота капітана Миронова кинута оренбурзьким начальником напризволяще, так і Пугачов знає, що його соратники “викуплять свою шию його головою”. Епіграф до XI глави – рядка з А. Сумарокова: У ту пору лев був ситий, хоч сроду він лютий. “Навіщо подарувати изволил у мій вертеп?” – запитав він ласкаво.
Цей епіграф – пояснення, чому Пугачов не тільки другий раз із миром відпускає Петрушу Гринева, так і не признали його государем, що виступав проти нього й отказались відповідати на питання про голод в Оренбурзі, але й допомагає йому. Цікаво обіграється тут слово “вертеп”: – у першому значенні це печера, лігвище лева, а в другому – щось несправжнє, бутафорське, театральне, як імпровізований палац Пугачова із бревенчатыми стінами, обклеєними золотою бумагою, з натуральними селянським інвентарем.
Але саме незвичайне призначення в епіграфа до XIV глави “Суд”. Багатьох дивує несподівана розв’язка – помилування Петруши завдяки імператриці. Виникає питання: може бути, ця розв’язка – спроба прилеститися до царя? данина цензурі, щоб мати можливість надрукувати повість про народне повстання із трактуванням образа Пугачова як людини, що намагається поліпшити життя народних мас?
Прочитаємо епіграф:
Мирська поголоска –
Морська хвиля.
Прислів’я
Про що ж це прислів’я? Вона говорить: людську думку, як морська хвиля – підніметься й схлынет. Тобто його можна змінити. Так і Маша зуміла змінити думку імператриці.
Адже помилування Петруши відбувається не завдяки імператриці, а завдяки Маші. Саме вона відправляється в Петербург, саме вона зуміла пояснити, чим були викликані вчинки Гринева, саме вона змусила імператрицю повірити собі.
Проаналізувавши епіграфи до “Капітанської дочки”, розумієш, що вони – розгадка, ключ до розуміння авторської позиції стосовно героїв. Ключ до нашого розуміння Пушкіна – письменника й громадянина
(1 votes, average: 5.00 out of 5)