Композиційні особливості повести “Капітанська дочка”

Пушкін виявив величезну цікавість до Теми селянського повстання під предводительством Омеляна Пугачова, але спочатку він зштовхнувся практично з повною відсутністю матеріалів. Тоді він сам їде в Оренбурзьку область, розпитує ще залишилися в живих очевидців і учасників, довгий час проводить в архівах. Фактично Пушкін став першим істориком, що об’єктивно відбив події цієї суворої епохи.

Адже історичний трактат “Історія Пугачевского бунту” сприймався сучасниками Пушкіна як наукова праця.

Якщо “Історія Пугачевского бунту”

– історичний Твір, те “Капітанська дочка” написана зовсім в іншому жанрі. Це історичний роман. Головний принцип, що використовує Пушкіна у своєму добутку, – це принцип історизму, тому що основною сюжетною лінією став розвиток реальних історичних подій.

Вигадані герої, їхні долі тісно переплітаються з історичними особами. У кожному епізоді “Капітанської дочки” можна провести паралель між долями окремих особистостей і долею народу в цілому/

Форма мемуарів, обрана автором, говорить про його історичну пильність. В XVIII столітті дійсно можна було подібним чином описати “пугачовщину”

у спогадах, для онуків. Не випадковий вибір автором Петра Гринева як мемуарист.

Пушкіну був потрібний свідок, що безпосередньо брав участь у подіях, що був би особисто знаком з Пугачовим і його оточенням.

Пушкін навмисно вибрав для цього дворянина. Як дворянин по своєму соціальному походженню й офіцер, покликаний присягою втихомирювати бунт, він вірний боргу. І ми бачимо, що Петро Гринев дійсно не упустив своєї офіцерської честі. Він добрий, шляхетний. На речення Пугачова служити йому вірою й правдою Гринев відповідає із твердістю відмовою, тому що присягав государині-імператриці.

Але він і відкидає повстання “як безглуздий і нещадний бунт”, кровопролиття. Петро Гринев послідовно оповідає нам не тільки про криваві й жорстокі розправи, подібних розправі в Білогірській міцності, але й про справедливі вчинки Пугачова, про його широку душу, мужицькій кмітливості, своєрідному шляхетності. Три рази випробовував долю Петро Гринев, і три рази щадив і милував його Пугачов. “Думка про нього нерозлучна була в мені з мыслию про пощаду,- говорить Гринев,- даної мені їм в. одну з жахливих мінут його життя, і про рятування моєї нареченої…”

Образ Гринева даний у динаміку: Гринев-Юнак, недоук, і Гринев-Старий. Між ними існує деяке розходження в переконаннях. Старий не тільки описує, але й оцінює юнака. Іронічно розповідає Гринев про своє дитинство; при описі епізоду втечі з обложеного Оренбурга виникає інтонація, що виправдує безрозсудний учинок героя. Обрана форма оповідання дозволяє героєві подивитися на себе з боку.

Це була дивна художня знахідка.

Значне місце в повісті займає й Омелян Пугачов. Його характер розкривається поступово в ході подій. Перша зустріч відбувається в главі “Вожатий”, наступного разу це вже проводир заколотників. Далі він з’являється великодушною, справедливою людиною.

Особливо яскраво це проявляється в сцені звільнення Маші. Пугачов карає Швабрина й відпускає Гринева з нареченою, присуджуючи: “Стратити, так стратити, дарувати, так дарувати”.

На закінчення хотілося б зупинитися ще на одному незримому герої цієї чудесної повісті, на образі самого автора, що своєю таємною присутністю увесь час спостерігає за подіями й учинками героїв. Вибравши Гринева оповідачем, Пушкін не ховається за нього. Позиція письменника дуже чітка. По-перше, очевидно, що Гринев виражає думки автора про повстання. Пушкіна віддає перевагу реформам перед революцією: “Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний!” По-друге, Пушкін відбирає ситуації, у яких Гринев поводиться за бажанням автора.

Сам факт вибору оповідача для передачі історичних подій – більша заслуга письменника. У цьому складається оригінальність повести “Капітанська дочка”. Пушкіна зумів донести до нас багато цікавих фактів з історії повстання Пугачова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Композиційні особливості повести “Капітанська дочка”