Який же сон бачив Гринев у романі “Капітанська дочка”

Реальна сцена страти Пугачова не може не викликати в пам’яті образа чорнобородого мужика із сокирою. І, дивна справа, страта не сприймається як відплата, навпаки, вона наповнює особливим хвилюючим змістом образ із Гриневского сну – цьому допомагає калмицька казка! Пугачов знав, що чекає його, і йшов безбоязно по вибраній дорозі. Співвіднесеність із Пугачовим пояснює поява пронизливого по своїй ідейній несподіванці оксюморона – ласкавий мужик із сокирою!

Читач наповнює цей образ змістом, придбаним у процесі знайомства з Пугачовим.

“Пестливість” Пугачова до Гриневу й Маші Миронової створює йому особливий ореол. Тому “пестливість” мужика із сокирою не здається читачеві страшної й дивної.

Гринев спочатку називає невідомого “дорожнім”, “мужичком”, ямщик – “доброю людиною”. По приїзду на постоялий двір Гринев запитує Савельича: “Де ж вожатий?” При прощанні Гринев, завдяки за надану допомогу, називає свого рятівника “вожатим”. Реальний зміст слова “вожатий” однозначно.: провідник. Намір письменника додати Пугачову символічне значення образа вожатого реалізовано було в назві глави. У ньому, як

у фокусі, збирався таємний, глибокий зміст образів заметілі й людини, що знає дорогу.

Заголовок підкреслював можливість перетворення однозначного слова в багатозначний образ. Невідомий був вожатим тому, що вивів Гринева із заметілі до житла. Але невідомий виявиться Пугачовим, а обставини зложаться так, що він стане вожатим того ж Гринева в грізній заметілі повстання.

Крізь багатозначний образ починало просвічувати сховане до часу, таємне й величезне значення людини, що може бути Вожатим з великої букви.

Оборотний увага на підкреслену реальність подій сну й діючих осіб – всі буденно, нічого символічного в описаній картині немає. Вона скоріше безглузда й фантастична, як це часто й відбувається в снах: у батьківській постелі лежить мужик, у якого треба просити благословення й “поцілувати ручку”… Символічне в ній буде проступати в міру знайомства читача із сюжетним розвитком роману – тоді народиться здогад, що мужик із чорною бородою схожий на Пугачова, що Пугачов так само ласкавий був із Гриневым, що це він улаштував його щастя з Машею Миронової…

Чим більше дізнавався читач про повстання й Пугачова, тим стрімкіше росла багатогранність образа мужика зі сну, всі отчетливее виступала його символічна Природа.

Колосальний образ чорнобородого мужика із сокирою – це узагальнений поетичний образ могутнього народного характеру. Узагальнений – хоча він і даний на початку роману, до нашого знайомства з Пугачовим. Пояснюється це особливою природою символічного образа – він позбавлений статики, Пушкін наділив його здатністю “самостійно” жити в часі, розвиватися, з’являтися у своїй багатозначності. Знаменно, що роман завершувався кривавою сценою, написаної вже самим Пушкіним – видавцем мемуарів Гринева.

Опираючись на “сімейні перекази”, він писав, що Гринев “був присутній при страті Пугачова, що довідався його в юрбі й кивнув йому головою, що через мінуту, мертва й закривавлена, показана була народу”.

Зовсім особливу роль у романі грає сон Гринева, що він бачить відразу ж після першої зустрічі з вожатим – Пугачовим. Невивченість реалізму Пушкіна 1830-х років приводить до того, що символічний початок у ньому ігнорується, не приймається в розрахунок при аналізі добутків, зокрема “Капітанської дочки”. Введення сну Гринева пояснюється як, що випереджає події інформація: Пушкіна-Де попереджає читача, що буде із Гриневым далі, як зложаться його відносини з Пугачовим.

Пугачов увійшов у роман поетично – з “таємного місця”, із заметілі. Прозаїчна його розмова з ямщиком знаходить віщий зміст. Невідомий із заметілі обертається людиною, що знає дорогу, здатним виручити з лиха.

Читач ще не знає, що це Пугачов. А коли довідається – він повернеться до цієї сцени, і тоді-те відкриється для нього глибоке значення нічної розмови Гринева з Пугачовим.

Це стає особливо наочним у заключній сцені сну. Гринев не хоче виконати прохання матері – підійти під благословення мужика. “Я не погоджувався. Тоді мужик підхопився з постелі, вихопив сокиру через спину, і став махати в усі сторони.

Я хотів бігти… і не міг; кімната наповнилася мертвими тілами; я спотикався об тіла й сковзав у кривавих калюжах… Страшний мужик ласкаво мене кликав, говорячи: “Не бойсь, підійди під моє благословення…””

Мужик, із сокирою, мертві тіла в кімнаті й криваві калюжі – все це вже відкрито символічно. Але символічна багатозначність проявляється від нашого знання про жертв повстання Пугачова, про багатьох мертвих тілах і калюжах крові, які побачив Гринев пізніше – уже не в сні, а наяву.

Подібне тлумачення суперечить самому принципу оповідання Пушкіна – з його стислістю, з лаконізмом динамічно, що розвивається сюжету. Та й навіщо, запитується, двічі повторювати те саме: спочатку в сні, а потім у реальному житті? Правда, сон у відомій мері наділений і функцією предсказывания наступних подій. Але це “предсказывание” потрібно зовсім для особливих цілей: Пушкіну необхідно змусити читача при зустрічі як би зі знайомими фактами вертатися до сцени сну.

Про цю особливу роль повернень буде сказано пізніше. Важливо пам’ятати при цьому, що побачений сон – віщий, пророчий: про це попереджає читача сам Гринев: “Мені приснився сон, якого ніколи не міг я забути й у якому дотепер бачу щось пророче, коли міркую з ним дивні обставини мого життя”. Давній сон свій Гринев пам’ятав все життя. І читач повинен був його пам’ятати увесь час так. же, як Гринев, “міркувати” з ним всі случившееся з мемуаристом під час повстання.

Віщі сни людин пам’ятає все життя, і особливо гостра пам’ять у період очікування виконання цього сну. Притягальна, що гіпнотизує сила символічного сну така, що читач не може забути його. Образ мужика із сокирою, зливаючись із поетичним образом Пугачова, стає глибоко змістовним символом роману – у ньому, як у накрепко стислій пружині, сконцентрований ідейний зміст “Капітанської дочки”.

Подібне сприйняття символічного змісту сну обумовлюється багатовіковою народною традицією. Дослідник сновидінь у народних віруваннях справедливо писав: “Із самих древніх часів людський розум бачив у сновидіннях один з найбільш дійсних засобів для того, щоб підняти таємничу завісу майбутнього”. Віщі, пророчі сни, пише той же дослідник, опираючись на найбагатший матеріал спостережень, “ніколи не забуваються людиною доти, поки не збудуться” !. Пушкін знав ці вірування.

Тому Гринев і не забував свій віщий сон. Не повинен був його забувати й читач.

И, нарешті, ці слова мужика – “не бойсь!..”, що вражають спочатку своєї як би абсурдністю: ну як же не боятися людини із сокирою, якою він махає, наповнюючи кімнату трупами? Не можна не боятися такого мужика! Але повернення читача до сцени сну у всеозброєнні знання Пугачова кардинально обновляє зміст цього слова.

Адже всі відносини Пугачова із Гриневым і будуються на тім, що він ласкаво переконував його не боятися повстання – потім і калмицьку казку розповідав, і вмовляв перейти кнему.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Який же сон бачив Гринев у романі “Капітанська дочка”