Автор, зацікавившись історією російських бунтів, їхньою природою, починає збирати історичні факти й документи, їде в Оренбурзьку губернію, вивчає історичні документи й свідчення, зустрічається зі старими й бабами, що зберігають пам’ять про “великого государя Петрові Федоровичі”. Мабуть, найбільше Пушкіна цікавила не фактична сторона справи, а джерела повстання, психологія його учасників, у якій вирішальну роль грала віра в доброго царя, і особистість людини, що стали добрим царем для народу, – Пугачова.
Пугачов сприймається
У появі Пугачова перед Гриневым також є казковий елемент: він виникає, як у російських казках, з темряви, щоб вивести героя на вірний шлях. По^-казковому символичны порівняння Пугачова з орлом і левом.
За романтизацією форми коштує характерна для реалістичного методу неоднозначність образа. Об’єктивне зображення особистості вождя селянського повстання було однієї з основних завдань Пушкіна. Очами
Потім він з’являється як розумна людина, що пам’ятає добро й здатний оцінити виявлену до нього доброту. Йому не далекі такі поняття, як честь і вірність присязі.
Пушкін використовує різноманітні художні засоби для створення образа Пугачова, до числа яких ставиться мовна характеристика. Коли Пугачов говорить простою, народною мовою, до якого він звикло, його мовлення звучить плавно й красиво. Приказки й приповідки надають їй музикальність.
Але як тільки Пугачов напускає на себе царську, з його погляду, важливість (“Наші світлі очі не можуть отут нічого розібрати”), він починає виглядати смішно ( Гринев сам називає сцену страти “ужасною комедією”). При описі поводження Пугачова простежується дитячість, наївність, бажання наслідувати іншого миру, проти якого він повстав (згадаємо, як виглядав “палац” Пугачова).
Велика увага Пушкін приділяє опису зовнішності Пугачова. Особливо його залучають дві деталі: борода й очі. Борода – чорна, із проседью.
Ока видають у ньому людини сильного, не позбавленого спостережливості. Автор характеризує їх як “живі”, “блискаючі”, “яструбині”, “вогненні”.
Образ Пугачова зв’язує воєдино всі сюжетні лінії, перетворюючи сімейні записки в історичну повість. (Назва “Капітанська дочка” здається в цьому змісті трохи дивним.)
Найбільш складні й неоднозначні відносини складаються в Пугачова із Гриневым. За зроблену послугу, людське відношення в мінуту потреби Пугачов неодноразово дякує Гринева. Так поняття боргу й дворянській честі або козацькому молодецтву здобувають зовсім інше значення – боргу людини перед людиною.
Порівняння образа Пугачова, пануючи народного, селянського, і Катерини II, імператриці дворянської, будується також на основі поняття честі. “Государиня імператриця” і “великий государ Петро Федорович” роблять схожі, на перший погляд, учинки – милують Гринева. Але якщо імператриця виконує свій безпосередній борг, виручаючи дворянина з неприємностей,,те Пугачов “у припадку великодушності” діє відповідно до кодексу честі, що був створений їм самим, а не суспільством. Ця антитеза підкреслюється художніми прийомами, використовуваними для створення образів “государів”. Яка милість Катерини, такий і її портрет: “Особа її, повне й рум’яне, що виражає важливість і спокій, а блакитні очі й легка посмішка мали принадність нез’ясовану”.
Вихований у традиціях беззавітного служіння престолу, Гринев, навіть сам не бачив Катерини, не міг представити її інакше, чим як напівбожественна істота. У зображенні ж Пугачова оповідач вільний від стереотипів, тому його портрет виходить живим, ре
Альным: “Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське”.
Відношення Пушкіна до Пугачова як до історичного діяча сумнівів не викликає, воно полягає в словах, вкладених у вуста Гринева: “Не приведи бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”. Однак не викликає сумніву в письменника незвичайність і сила особистості народного вождя, його талант полководця й сміливість.
В образі Пугачова авторові вдалося реалістично показати всі достоїнства й недоліки російського народу: його сміливість, молодецтво, широту натури, здатність робити необдумані вчинки й у той же час жорстокість.
Образу Пугачова в добутку властива якась романтизація, що пояснюється увагою автора до внутрішнього миру героя, особливості якого розкриваються за допомогою реалістичного методу, характерного для добутку вцелом.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)