У нашій домашній бібліотеці є унікальне видання – ілюстрований додаток до журналу “Нива” в коленкоровій палітурці, видане у Санкт-Петербурзі 1901 року. Це – сімейна реліквія, яка переходить від одного покоління нашого роду до іншого. У додатку до журналу “Нива” зібрані свідчення про найважливіші події життя російського суспільства в XІX столітті і про збройні сили, природознавство, землеробство і про багато інше. Цю книгу захоплено читали і мій дід, і мій прадід, про що свідчать залишені ними на полях олівцеві помітки. Вже самі
Це пам’ять про людей, що давно пішли з життя.
Одного разу, коли я хворів, я взяв з полиці важкий фоліант і почав гортати, з цікавістю роздивляючись портрети історичних діячів і репродукції картин. Я уявив, як ось так, на початку минулого століття гортали книгу мої предки такі ж юні, як і я. Перегорнувши сторінку, я виявив якийсь папірець. Як ж’ був здивований, коли виявилося, що це два невикористаних квитки в оперу, них стояла дата: 1941, 24 червня! Чому вони були не використані, я зрозуШ почалася Велика Вітчизняна війна. Але кому належали ці квитки?
Який сг/ек такль не встигли
– Ці квитки – теж наша сімейна реліквія, – сказав він. – Я народився вЖ після війни і дізнався від своєї матері, що мій батько, а твій прадід Іван Івано вич, пішов на фронт з першим ешелоном. Саме його за сумлінну працю на за воді преміювали двома квитками в оперу: цього дня йшла опера Чайковсько’ “Євгеній Онєгін”. – Але як квитки опинилися в цій книзі?
– Йдучи на фронт, твій прадід поклав їх для певності в наймасивнішу кни гу, яка знайшлася у нашій сімейній бібліотеці, і сказав твоїй прабабці: нехай и КВИТКИ чекають на моє повернення. Прадід повернувся додому з нагородами, ти їх знаєш, ми дбайливо зберігаємо їх. Я вже не пам’ятаю, чи вдалося їм того переможного року побувати в театрі. Мабуть, місто лежало у руїнах, справ було багато. Ось така, Сашко, історія, пов’язана з цими квитками.
– А ти не знаєш, діду, хто були батьки мого прадіда?
– Свій родовід ти маєш знати. Без поваги до предків, без знання історії свого роду людина перетворюється на того, про кого кажуть: “без роду, без племені”. Твій прадід був машиністом паровоза, а його батьки – селянами.
Але ми коли-небудь поговоримо про це окремо. Ми з тобою почнемо важливу справу: складемо генеалогічне дерево нашого роду. – А що це таке? – запитав я.
– Почнемо з прапрадідів – з тих, про кого я знаю. Кожна гілочка цього дерева – нове покоління. Одна гілочка буде твоєю. А потім дерево розростатиметься.
З’являться нові гілочки – твої діти і онуки. І так без кінця. Адже це неправильно, що часто нам більше відомо про предків тих або інших історичних осіб, ніж про свій особистий родовід.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)