Наш двір великий: мабуть, на ньому умістилося б декілька футбольних полів. Не дивно: двір відповідає будинкам, збудованим ще до війни. Відрізняються, ці будинки монументальністю; вони п’яти, шестиповерхові, проте квартири в них – не ті, що в нинішніх будинках – з високими стелями, великими вікнами і просторими балконами. А по периметру усього двору ростуть старі тополі. Старожили кажуть, що деякі з цих дерев пережили війну. І справді, є тополі, стовбури яких досі ховають у собі осколки снарядів. Є дерева, посаджені у рік Перемоги.
Вони
Нещодавно у наш двір завітала група людей начальницького вигляду. Вони ви-йшли з дорогих іномарок і щось жваво обговорювали. Першими оповістили двір про плани незнайомців бабусі, що гуляють у дворі та сидять біля під’їздів. Виявилося, що планується розширити під’їзну дорогу до одного з офісів, що розташувалися на першому поверсі. Деякі тополі заважали
З’ясувалося, що вже і дозвіл на вирубку півдюжини тополь одержано.
Дізнавшись про плани ділових людей, мешканці двору написали колективний лист керівникам району з проханням захистити старі тополі від вирубування. Вони пояснили, що це не просто дерева, а зелені реліквії, що це пам’ять про багато поколінь мешканців двору.
З райвиконкому приїхав молодий, упевнений у собі чиновник. Він дуже уважно вислухав старожилів і молодь. Здавалося, він цілком на боці мешканців і питання про заборону вирубки тополь ось-ось буде вирішено.
Уважно подивившись на одну з тополь, гість несподівано сказав:
Все б нічого, але деякі дерева, як мені здається, стають небезпечними для вас..
Це ж чим? – не утрималася гостра на язик баба Тоня. А хіба ви не бачите, що он та гілка така, що ось-ось завалиться. А пух?
Чи він не набрид вам щороку?
Це правда. І земля біла від пуху, і у квартирах перших поверхів його безліч. Трапляється, що гілки дерев падають від старості, – погодився хтось із чоловіків. – Але дерева можна обстежити і хворі гілки поспилювати. Ще не одне покоління дітей виросте під цими тополями…
Чиновник нікому не заперечував, пообіцяв доповісти своєму начальству про розмову з жителями двору і поїхав.
Минув деякий час, і у двір прибула спеціальна машина, і, коли з неї вийшли з інструментами, всім стало зрозуміло, що тополі вирішили спилити.
Годі, як по команді, з під’їздів почали виходити люди. Їх було не так багато, люди налаштовані вони були рішуче. Вони оточили тополі, яким загрожувало винищення, і сказали:
Жодна людина з пилкою або топором не підійде до дерева.
Попрошеним “дровосікам” нічого не залишалось, як піти собі по-доброму.
Минули дні, потім тижні, але ніхто вже не посягав на тополі.
Зараз осінь. Верхівки тополь-велетнів вже пожовкли, а в цілому крона ще зелена. Тополі шумлять, наче вони дякують людям за те, що ті захистили їх.
Треба сказати, що дорожні будівники свою справу все ж таки зробили. Дорогу вони не розширяли, але проклали добротне асфальтове покриття. Так що у тих, хто під’їжджає на автомобілі до офісу, особливих проблем не виникає.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)