АНДРІЙ МАЛИШКО БАЛАДА ПРО ТАНКІСТА Пил на машинах, пил на чоботях, пил на рудій траві.
Бій не втихає, не затихає,- чуєте, хто живі? Теплі мотори з вітром колючим свищуть, немов рідня, Пахне автолом над сірим полем, тіло людське й броня. На обстановку, радисте, зваж ти, газу надай, водій. Сам командир повертає башту, п’ятий почавши бій.
Пробива мотор снарядом, Смерть шукає скронь З командиром майже рядом
Диха злий вогонь. І тече броня гаряча В степовую шир, В полі жайворонок плаче
Там, де командир. Він виповзає з башти, з машини в пекло,
Весь догоряє, весь він палає – кущ вогняний вдалі – В тихому краю, чи на Дунаю, чи на карпатській землі. Вище-но голову, брате-радисте, газу надай, водій! Пил на машинах.
Пил на чоботях. Пил на траві рудій… Вже радиста молодого Й хлопця-водія З бою винесла підмога,
Бо ж одна сім’я. Та й поклали у шпиталі – Рани зав’язать. Покурить, горілки випить, Все переказать.
Знову сідають вони в машину. Де командир наш, де? Блисне огонь
Ви не забули, ні? В полі птиця сива кряче, Облітає шир. В кожній заграві неначе Кличе командир.
Полум’яні рідні руки Приклада до скронь. І ведуть вони машину Тільки на вогонь.
По чужім переднім краю В бліндажі старі, По крутім карпатськім плаю,
По Чорногорі.