АНДРІЙ МАЛИШКО В ЛІФТІ Ліфт піднімає нас догори
В ранки, і в півдні, і в вечори. В ліфті не світло, але й не тьмянко, Йдеш у гостиницю – в ліфт потрап.
Стріне привітно стара негритянка. В неї робота все давн і ап *. Має старенька це мало діла З ранку до ночі і знов до зорі, Вже й на роботі тій посивіла,
Все вона знизу, а інші вгорі. Наче по ліфту життя проходить, Руки стомились, в мозолях старі, Інший хтось п’є, і живе, й верховодить, Все вона знизу, а інші вгорі.
В ліфтовій клітці свої звичаї, Містер до них із дитинства привик: Біла ліфтерша
Чорна ліфтерша – стоїть, як бик, Шляпу ще глибше натягне на вуха, Топчеться важко, немов на огні,
Наче його допікає задуха. З ними у ліфті їхать мені. Їх до десятка зайшло в кабіну, Морди, як ростбіф, з-під сірих шляп, Чорна ліфтерша веде машину
Вгору і вгору, все ап та ап. Всі одвернулись од чорної – білі, Топчуться важко бики здичавілі, Не шахтарі, їм тут їхать не мода, Не трударі, – все банкірська порода.
Ти вже привикла, що погляд як жала, От якби в мене в вітчизні жила,- Жито б ростила, пшениченьку б жала, Пісню із поля вела б до села. Так, мене доброму вчила мати
Хлопчиком,
Поцілувати натруджену руку, Білу чи чорну, немає біди, За материнську несказанну муку, За материнські великі труди. Тільки б, можливо, як виняток в світі,
Не поклонився б я матері тій, Що породила цих лютих і ситих, Сірих – під шляпами – в злобі своїй! В ліфті не світло, але й не тьмянко, Я капелюха здіймаю один,
Низько, вклоняюсь тобі, негритянко, Так, як вклоняється матері син. За мозолі твої, чесні і чисті, І за усмішку болючу, як звих, І за синів – чотирьох комуністів, За полінчованих і за живих. Як їй сльоза заблищала з журбою!
Зашепотіли, міняючи тон, Гангстери-містери поміж собою: – Совєт Юніон?* – Совєт Юніон! Ліфт вже донизу пішов у ту пору, А негритянці здалося за мить: Тільки угору, і вгору, і вгору
В щасті своєму вона летить. ____________________________ *Давн – донизу, ап – вгору (англ.), *Совєт Юніон – Радянський Союз (англ.).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)