Андрій Малишко – Роздум

АНДРІЙ МАЛИШКО РОЗДУМ Чи встигну я цей камінь обтесати

У дві руки, із молотом одним? Бо поїзд мій вечірній у долині Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота. Уже на камені засяли очі І налились блакиттю, вже на нім Уста людські жагою затремтіли І ожили, як небо ожива, Повинуте грозою.

А з путі Той поїзд кличе в дальню вечорину, Не може довго ждати, в нього свій Маршрут і обрій.

Лінія й робота. Різець і молот гупає в граніт, Щоб викресати слово, хоч єдине, І вкласти в очі, в губи кам’яні, Нехай вони б вогнем заговорили

Моєї мови – матері життя, Від колисання й до твердого ложа. Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить, І оживає кремінь, мов істота. 1968


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Андрій Малишко – Роздум