Коли Пушкін задумав писати роман “Євгенії Онєгін”, у нього була надрукована тільки перша частина роману. У ході роботи над романом “Євгеній Онєгін” Пушкін перейшов від романтизму до реалізму. Навіть геніальному Пушкіну цей перехід дався нелегко, тому що в 20х роках ні в Росії, ні на Заході реалізм ще не сформувався як напрямок. Створивши “Євгенія Онєгіна”, Пушкін раніше всіх – і в Росії, і на Заході – дав перший високий зразок справді реалістичного добутку.
Південні поеми не могли здійснити творчий задум Пушкіна створити
Все це обумовило наступні художні особливості роману як реалістичного добутку.
У романі, як ми вже раніше вказували, дається найширша картина життя Росії того часу, її різноманітних зв’язків із Західною Європою, суспільно-політична, економічна й культурна обстановка тої епохи. Дія роману розгортається й у столичних центрах – Петербурзі й Москві,
Поряд з оповідальною в романі є й лірична частина, дуже обшнрнзя по своїх розмірах і вкрай різноманітна по своєму змісті. Це так звані більші ліричні відступи (їх у романі 27) і невеликі ліричні вставки (їх близько 50).
Щоб органічно сполучити оповідальну й ліричну частини в єдиному реалістичному добутку, щоб можна” було легко й повсякчас переходити від оповідання про героїв до вираження своїх думок, почуттів і настроїв, Пушкіну потрібно було вирішити сложнейший питання про форму викладу того багатого матеріалу, що включається в роман. Вирішуючи це питання, Пушкіна зупинився на формі невимушеної бесіди із читачем, представником того ж середовища, з якої зв’язані своїм походженням і своїм життям автор і його герої.
Але великий роман, що задумав Пушкін, повинен мати чітку структуру, повинен бути чітко розчленований на частині. II Пушкін ділить роман на глави (а в чернетці – ще й на частині із заголовком для кожної глави). Глава, закінчуючись яким-небудь авторським міркуванням, у свою чергу ділиться на строфи. Ця строфа повинна була мати таку гнучкість, щоб можна було не тільки в новій главі, але й з кожному новою строфою, навіть із кожною її частиною вільно переходити від однієї слинь до інший, не перетворюючи роман у купу не зв’язаних між собою уривків.
Пушкіна блискуче дозволив це складне завдання, знайшовши в створеній їм “онегинской строфі” можливість такого викладу тематичного багатства свого роману. Онегинская строфа складається з 14 рядків, які діляться на три чотиривірші й заключне двустишие з різними способами римування: перший чотиривірш має перехресні рими, друге – суміжні, третє – що оперізують, або обхватпые, заключне двустишие – суміжні.
Кожна строфа звичайно починається висвітленням якої-небудь новому Теми, авторські ж зауваження, ліричні вставки містять неї. Онегинская строфа відрізняється незвичайному гнучкістю, жвавістю й легкістю. Мовлення поета ллється плавно, невимушено.
Пушкін написав роман чотиристопним ямбом, що додав різні інтонації залежно від змісту строф. Так, наприклад, різні інтонації строф, що дають два варіанти можливому долі Ленского, якби він не був убитий. XXXVII строфа шостому глави, що починається словами: “Бути може, він для блага миру…”, витримана в ораторскоторжественном інтонації, а наступна – “А може бути й те…” – звучить уже зовсім поиному: житейски просто, майже прозаїчно.
Витримуючи в основному розмовний тон, Пушкіна надзвичайно його різноманітить: те ми чуємо легку, що пурхає бесіду поета зі своїми знайомими, то жарт, то скарги, смутні визнання, замислений питання й т. д.
Зав’язкою основної сюжетному лінії (послідовного ряду події) є лист Тетяни до Онєгіна, наведена н третьому розділу. У четвертому розділі кульмінаційний момент (найвища напруга дії) у сюжетному лінії “Онєгін – Тетяна” – одповідь Онєгіна Тетяні в саду. Глави п’ята й шоста в основному розвивають побічну лінію “Ленским – Ольга”, даючи кульмінацію в сцені дуелі. Глава сьома –
Подальший розвиток події.
Листу Тетяни до Онєгіна відповідає лист Онєгіна до Тетяни, що підготувало розв’язку роману. Сюжет роману побудований так, що в міру розвитку дії образ Тетяни поступово відтискує образ Онєгіна з першого місця й моральна краса Тетяни ставить її високо над Онєгіним.
У сполученні образів героїв у романі Пушкін прибігає до прийому протиставлення: Онєгін і Ленский, Тетяна й Ольга, Онєгін і Тетяна. Але вони протипоставлені не по суспільній ознаці. Всі вони належать до одного класу, але різко відрізняються друг від друга по своїх щиросердечних якостях, характеру.
Кожний з героїв діє згідно своєму характеру
(2 votes, average: 3.50 out of 5)