Головна діюча особа роману – Євгеній Онєгін. Саме його характеристиці присвячений весь перший розділ. Автор розповідає про дитинство “молодого джигуна”, про його юність.
Онєгін виявлений нам як “типовий представник” великого світла, що відрізняється від своїх однолітків лише тим, що “рано почуття в ньому охолонули”.
Уже в першому й другому розділах яскраво й різнобічно показане відношення оповідача до Онєгіна. З одного боку, авторові “подобалися його риси, мріям мимовільна відданість, виняткова чудність і різкий
Різні їхні погляди на багато сфер тодішнього російського життя: театр, бали, Село. От відношення Онєгіна до сільської природи:
Два дні йому здавалися нові
Відокремлені поля…
На третій гай, пагорб і поле
Його не займали боле…
А от що говорить про село автор:
Я був породжений для життя мирної,
Для сільської тиші;
У глухомані звучніше голос мирний,
Живее творчі сни.
По-різному й відношення
Сюжет роману буде розвиватися так, що Онєгін уб’є друга на двобої й до двадцяти шести років доживе “без мети, без праць”. Герой, намагаючись позбутися від страждання, викликаного загибеллю Ленского, відправиться мандрувати по Росії й нарешті повернеться в Петербург ще більш спустошеними самотнім. Таким і стане він перед нами у восьмому розділі.
Улюблена героїня автора – Тетяна. Вона не така, як її провінційне оточення, це очевидно, і цим героїня близька авторові. У ній багато загального з оповідачем: відношення до любові, до дружби, до життя. Пушкіна наділив її прагненням до стійкості.
У свою чергу, автор теж спрямований до будинку, до спокою, до стабільності. Тетяна являє собою авторський ідеал, але й вона недостатньо повно підходить до цьому визначенню. Вона обирає опорою в житті єдину цінність – любов, а якщо побудувати життя на сентименталистском поданні про світ їй не вдається, то героїню чекає трагедія.
У романі є ще один герой – Ленский. Він по своєму світовідчуванню близький Тетяні. В обох романтичний склад душі, вони обоє вірять у любов і дружбу. Якщо ж порівнювати Онєгіна й Ленского, то стає очевидним, що вони протистоять один одному по сприйняттю життя, стосовно неї: один – романтик, що ідеалізує життя, іншої – холодний скептик, у цінності життя що сумнівається.
Молодий поет авторові симпатичний, але його щирість, непідробленість почуттів і наївність все-таки викликають посмішку. Навіть називаючи його поетом, автор не має на увазі людини, що пише вірші, він вкладає в це слово інше значення: людина з поетичним складом душі, схильний до романтичних мріянь. У Ленском “персоніфіковане особливий щиросердечний стан”, властиве юності. Він іде з життя так само закономірно, як іде з життя людини ця прекрасна пора.
Автор “веде” молодого поета з життя тому, що той цікавий і дорогий йому насамперед своїм щиросердечним станом, юнацькою височиною. Але такий стан не вічно.
У системі образів роману є тільки один “гармонічний” чоловік – автор. Він здатний перебороти й романтичну замкнутість, якою оточив себе Ленский, і сентименталистские подання про світ, якими живе Тетяна, і сумніву, які ведуть по життю Онєгіна. В. Г. Бєлінський назвав роман “одним з найтрагічніших добутків російської літератури”.
Чому ж ми не сприймаємо його таким? Здається, завдяки образу автора, що, випливаючи за героями, виявляється здатний дозволити всі протиріччя, знайти вихід з будь-якої ситуації. Чому ж? Тому що він поет. Автор не тікає від дійсності, а знаходить красу й радість у самому житті.
Життя тече, триває, і вона прекрасна – от до чого приводить нас Пушкін.
Рогальский К. 9 клас, 405 гімназія, С.-Петербург
(1 votes, average: 5.00 out of 5)