Вірш ” Пам’яти тридцяти ” – громадянська лірика. В основі твору – дійсний трагічний факт: бій під Крутами 29 січня 1918 року, загибель юних патріотів-українців у боротьбі за вільну Україну проти російсько-більшовицької навали. Останки загиблих юнаків були поховані на дніпровських кручах у Києві.
Поезія Тичини глибоко психологічна. Автор тужить, страждає, оплакує борців за волю. Ці почуття передаються й читачам.
Авторська оцінка зображуваного в кожному слові, народженому спалахом болю. Автор пророкує: По кривавій по дорозі
Це означає, що щастя не буде, на крові його не збудуєш. І вибрана дорога приречена на невдачу, загибель. Пророцтво поета є провідною думкою твору.
Життя і смерть, щастя і горе, святість і гріховність, любов і ненависть – усе поряд. Філософські роздуми над поезію приведуть до думки про вічність людських діянь: ніщо не минає безслідно. І через роки розплата за злочин наздожене того, хто його скоїв. Час є найвищим суддею. “Боже, покарай… ” – за християнською мораллю лише Бог має право карати.
Тому ж насильно нав’язаний шлях і зазнав краху. Молодий поет у 1918 році сказав (прорік) те, що
Якщо, звичайно, слова й думки поета поєднані з вічністю. Саме це можна сказати про раннього Тичину…
“Новий Заповіт”, “Слава святих”, “Боже, покарай” – таке наближення до вічності ще більше підкреслює філософію буття, мораль, закони Всесвіту, його гармонію, ритм і єдність. Роздуми спонукають до висновку: жити слід за законами Вічності. Яке ж почуття домінує у вірші?
Туга, печаль, жаль, страждання – і прохання в Бога помсти. Бо хіба така жорстокість може бути не покараною?
ПАМ’ЯТІ ТРИДЦЯТИ На Аскольдовій могилі Поховали їх – Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі
Український цвіт! – По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись
Зрадника рука? – Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! – Понад все вони любили Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. – На Аскольдовій могилі Поховали їх.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)