Що читають і про що сперечаються герої роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”?

У кожного з персонажів своя бібліотека. Підбор літератури залежить від інтелектуальних запитів і особливостей культурного середовища, у якій обертаються герої. Євгеній Онєгін – російський європеєць, людина неабиякого розуму й незвичайних здатностей. Хоча А. Пушкін досить іронічно озивається про характер виховання й ступеня освіченості свого героя, Онєгіна важко обвинуватити в неуцтві. Він поповнював свої знання, намагався йти зі століттям нарівні, прислухався до тривожних питань сучасності й засвоював ідеї, що проникали в російське

суспільство зі сторінок європейських книг.

У першому розділі поет зауважує, що Онєгін “залишив книги”, але Тетяна, знайомлячись із його бібліотекою, бачила, що “зберігали багато сторінок оцінку різку нігтів” і “риси олівця” Євгенія. У число добутків, які Онєгіним були “виключені з опали”, увійшли поеми Байрона, романи французьких письменників-романтиків, “у які відбилося століття й сучасна людина зображена досить вірно”. У героях цих творів Євгеній знаходив риси подібності із самим собою.

Знайомство з ними допомагало йому зрозуміти себе.

Онєгін цікавився економічними проблемами

епохи перемоги буржуазії над феодалізмом, тому його “різкий, охолоджений розум” волів Адама Смита, авторитетного серед передового дворянства вченого, що вважав першочерговим завданням у Росії ламання кріпосництва. Герой не був байдужий і до суспільних проблем, вступав у гарячі “мужні” суперечки про французьких політиків і просвітителів, “про карбонарів, про Хлопці”. Участь у таких бесідах характеризує Онєгіна як людини, уважного до всіх актуальних питань свого часу, до нових напрямків європейської філософської й суспільної думки.

Виявившись у селі, Євгеній міг знайти гідного співрозмовника тільки в особі Ленского. Обоє героя на побутовому тлі провінційного дворянства повинні були почувати себе самотніми. Незважаючи на серйозні розходження між Онєгіним і Ленским, у них були загальні культурні інтереси, загальні Теми для бесід. Пушкіна розповідає про палкі суперечки між друзями:

Меж ними все народжувало суперечки

И к міркуванню тягло:

Племен минулі договори,

Плоди, наук, добро й зло…

У сільській глухомані два яскравих представники молодого російського дворянства вирішували проблеми глобального філософського й етичного значення.

Повернувшись із подорожі після трагічної загибелі Ленского, Онєгін “став знову читати…не перебираючи”. Вибір книг, як завжди, виявляв незмінну пристрасть героя до передових тем. Незважаючи на нудьгу й розчарування, Євгеній не переставав цікавитися громадським життям і політичними навчаннями.

Якщо Онєгін – “москвич у гарольдовом плащі”, те Ленский – романтик “з душою прямо геттингенской”. Він приїхав з “Німеччини мрячної”, країни, що на початку XIX століття була центром філософської й культурної думки. Ленский вертається “шанувальником Канта”. Він сповідає романтичний погляд на мир.

Молодий герой не менш утворений, чим Онєгін, але більше захоплений і наївний.

Пильно стежить А. С. Пушкін за інтересами своєї “милої Тетяни”. Самотня в сім’ї, дівчина знаходила відгук на свої духовні запити в книгах. Вона “влюблялася в обмани й Ричардсона й Руссо”, уявляючи себе “героїнею своїх улюблених творців, Клариссой, Юліою, Дельфиной”. Навіть Онєгіна вона сприймала не інакше, як Вертером або “незрівнянним Грандисоном”. Вивчаючи бібліотеку Тетяни, А. С. Пушкін зауважує, що європейська сентиментальна Література виховала не одне покоління російських дівчин.

Однак у Тетяни враження від цих книг з’єднувалися із щирою любов’ю до звичаїв “простонародної старовини”. Вона вірила “снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця”. Напевно, не випадково її дуже часто “займав” Мартин Задека, “гадатель, тлумач снів”.

Знайомство із книгами Онєгіна допомогло Тетяні відкрити для себе раніше невідомі речі, зрозуміти незнайомі характери й типи людей.

У той час як кращі герої розвивали збій розум у читанні й суперечках, більшість дворян цілком задовольнялися розмовами “про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню” або “нескладною, вульгарною дурницею” світських віталень. Деякі, подібно дядькові Онєгіна, крім “календаря осьмого року”, в інші книги не заглядали. Їм далекі були метання Онєгіна, незрозуміла глибока натур, Тетяни.

Багатобічне дослідження джерел, що сформувала натури героїв, дозволило А. С. Пушкіну не тільки передати колорит епохи, але й пояснити породжені нею соціально-психологічні типи. Щоб зрозуміти Онєгіна, Ленского, Тетяну, читачеві необхідно підслухати їхні розмови, погортати сторінки їхніх книг. Саме тому поет приділяє стільки увагу спорам і колу читання своїх улюблених героїв.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)
Що читають і про що сперечаються герої роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”?