МУХА Й БДЖОЛА Весною Муха-ледащиця Майнула у садок
На ряст, на квіти подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі,
Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає,
Мов панночку яку… Побачила Бджола близенько: – Добридень! – каже їй. – Оддиш хоч трохи, моя ненько, Сідай отут мерщій. – Та ніколи мені сидіти, – Одвітує Бджола, – Вже час до пасіки летіти: Далеко від села.
– Яка погана, – Муха каже, – На світі доленька
За тиждень би головоньку схилила. Моє життя, голубко мила, – Талан як слід: Чи де бенкет, чи де обід Або весіллячко, родини, – Такої гарної години Ніколи не втеряю я: І їм, і ласую доволі, – Не те що клопоти у полі І праця бідная твоя! – На річ таку Бджола сказала: – Нехай воно і так;
Та тільки он що я чувала, Що Муху зневажає всяк, Що де ти не поткнешся Або до страви доторкнешся, – Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь.
– Стару новинку, – каже Муха, – Десь довелось тобі почуть!.. Запевне, дурень дурня слуха… Велике діло – проженуть! Не можна в двері – я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку – І зась усім! Нехай ся байка мухам буде, Щоб не сказали часом люде,
Що надокучив їм.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)