Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.).
Я пам’ятаю їх, барвінків, навесні. Цвіли вони, синющі, навісні, Такі блакитні, буйні, небоокі, Такі безжальні і такі жорстокі.
Цвіли вони на всіх моїх могилах, На всіх зелених, з вітром в чубі, схилах, Де все моє родинне вічне древо Гуло в землі крислате, коренево.
Були гробки чи проводи щорічні, І скатерки, немов сніги у січні, Так спрагло в небо бились голубами Торкнути хмару, вишиту губами.
І люди йшли до тих, що вже лежали,
І грались діти. Всюди грались діти. Гасали між гробками – де ж їх діти!
І мій Максим перевертався з ними, З бешкетниками тими замашними.
Він з літачком з пропелером кленовим Над дідовим хрестом зіперся новим І приладнав пропелер до хреста, В щілину вбивши фюзеляж з хвоста.
А потім знов, із сонцем вперемінку, Перевертався в буйному барвінку, Густому, синьоокому такому, Немов же той на небі збив оскому.
Гудів пропелер. Ніс хреста із дідом І скатертину з паскою й обідом, Гудів кленовий, травнем захлинався,
Я дивувався – як він, дерев’яний, Пропелер гордий, в силі полум’яний, Тріщить, шаліє, не спиняє лету Й несе, малий, весь цвинтар, як планету.
А діти все гасали по барвінку, Казились, толочили без спочинку. А що барвінок? Чи він мав казати, Що й він колись по них гайне гасати?!.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)