Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.).
Прив’язали, примоцювали, гей, мотуззям Устима, лицаря, гей, Кармалюка До кобили дубової, до позорища Три екзекутори та й четвертий кат.
Як один екзекутор шкірив зуби іржаві, Як другий екзекутор дрижав у пропасниці, Як третій – штабс-лікар в пенсне – похукував, А кат походжав та бабам підморгував:
“Молодиці та дівоньки, фартухи підставляйте, Фартухи підстеляйте під сльози лайдацькі, Пригорщі підставляйте та ще
І зойкнув народ, і сахнулись солдатики, Як свиснув батіг блискавицею з громом, І тільки душилась косою чорною Якась кароока, мабуть, полюбовниця.
І тільки втомився хреститися батюшка За сотим ударом, сто першим посвистом, І тілька рука у ката зомліла, І тільки сонце осліпло від поту,
І тільки в маленького хлопчика русого, Гей, замурзаного, гей, засмальцьованого, Маленька сльоза собі по щоці, А він її стер кулачком та й порепаним.
Встав Кармалюк. Намочив сорочку. Сплюнув.
На вітрі повів плечима, Гей, на вітрі, на долішньому, на подільському,
Та й натяг Устим на плечі посічені Тюремну сорочку, в діжі намоклу, І величезна макова квітка кривава Зайнялась на плечах, гей, спалахнула.
Та маленьке дитя, найменше, як маківка: “Мамо, я хочу такої льолі, – сказало. – Я хочу льолі червоної, мамо, та й льолі, Такої льолі, як в того дяді, ой, льолю!”
І простягло рученята замурзані До побитого сонця, до сонечка, І рота солдатиків, гей, муштрованих, Дивилася на Сибір, на схід сонечка.
І стер Кармалюк свою першу сльозу, Першу сльозу на сто першім ударі. І тільки замурзаний хлопчик кричав: “Мамо, я хочу льолю червону, ой мамо, хочу!”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)